Продовжуємо…

Любить Ігор Воробус спорт, а особливо футбол і нічого з цим не вдієш. З роками переконуюся, що ходити на матчі улюблених команд стає все цікавіше та цікавіше.

От і вчора, 27 жовтня я ходив на незвичний для себе поєдинок. Чесно признаюся, навіть не міг собі уявити що поїздка на тренування команди «Нові Імена» завершиться походом на футбольний поєдинок за участю жіночих збірних.

Але, про все по-порядку.

Отже, вчорашній день для вашого автора чимось надзвичайним не відзначився. Вдень робота, ввечері футбольне тренування команди. Опісля нього я традиційно ходжу з хлопцями на чай, пиво, сік… Хто вже що любить…

Так от, саме під час цих посиденьок Воробусу запропонували сходити на футбольний поєдинок у рамках кваліфікаційного турніру Чемпіонату Європи 2017 між збірними України та Франції.

Здається нічого особливого в цьому нема якби не одне «але». На футбольному полі копали м’яч не чоловіки, а жінки. А це надавало ще більшого колориту цій грі.

Цікаво було глянути як представниці прекрасної статі виглядають на полі.

Приїхали ми на гру якраз перед самим її початком. Людей біля входу взагалі не було, за каси взагалі мовчу. Тим не менше, ми піл йшли до кас, взяли квитки (коштували вони 30-ть гривень) і за мить вже були на стадіоні.

Ніхто з вболівальників на свої місця не сідав, а всі скупчилися у двох секторах. Загалом людей було дуже мало, ну, від сили людей 500 не більше.

Гра розпочалася… Українки старалися, але через деякий час запал наших спортсменок було погашено злагодженими діями француженок. Як мені потім сказали, вони в нашій групі є фаворитками.

Незважаючи на те, що футбол грають дівчата, виглядають вони досить пристойно: техніка є, швидкість також. Тому, хто думає, що жіночий футбол є не цікавим сильно помиляється. Просто він не такий популярний як чоловічий.

З плином часу перевага нашого суперника ставала все більш відчутнішою й не дивно, що до завершення гри у наші ворота влетіло три голи без відповіді.

Поза кадром люд мене повеселив. Незважаючи на приморозок, на трибунах стадіону «Арена Львів» я зустрів велику кількість знайомих.

Можливо їх би було й більше якби не час початку гри. 22 година у будній день – це для мене якось дико. А як потім добиратися додому?

Це ж вам не матчі ФК Шахтар чи чоловічої збірної, коли транспорт їздить до 2 ночі. Тут можна й до ранку його чекати.

Квиток на цю гру я собі зберіг в архіві і пообіцяв, що колись на матчі жінок ще завітаю. А чому б і ні? Кажуть, що деякі з наших футболісток мають у своєму активі більше 100 матчів на цьому рівні.

Автор статті: Vorobus.