Продовжую розповідати про свою нещодавню подорож із колегами в смт. Славське на гору Тростян. Саме туди ми поїхали кататися на лижах.

Хоча, як виявиться згодом, Воробус і компанія жили в Славську не одними лижами. Пригоди були ще ті.

Отже, після того, як ми взяли абонементи, чисто символічно випили по 50-ть грам, вдягнули лижі й треба було підніматися на гору по старих добрих бугелях.

Декому з моїх приятелів було це важко зробити, бо звикли до Буковеля. Та й признаюся чесно, Воробус спершу також не ризикнув їхати з кимось хто не вміє підніматися на них.

Потрібна практика і вона наступила десь після другого підйому. А так, що можу сказати, підніматися на бугелі по центру було важко, особливо з самого початку.

Бугельщики не подбали про дорогу на верх і дуже багато «чайників» там падало. Та, що я буду критикувати старий совковий курорт. Не подобається, то не треба сюди їхати.

Таких казусів згодом буде ще дуже багато. А поки що скажу, що з кожним метром підняття на гору у Воробуса душа все більше та більше починала радіти.

Я вже нарешті хотів піднятися на вершину, відчути холод Тростяну й почати спускатися на низ.

Мороз таки був і то сильний. Згодом почав шкодувати, що не взяв з собою маску. А по прогнозу синоптиків то обіцяли вдень плюсову температуру.

До речі, на вершині нас зустріли старі добрі бабусі, які продають вино, смажать шашлик, картопельку. Згодом Воробус до однієї з них ще не раз зайде.

Я ж спершу вирішив покататися. Куди би ви думали я поїхав спершу?

Все правильно, на схил, що називається Захід. Він мені не сподобався через те, що там дуже мало снігу. Та й на підйомнику «верхній захід» був момент що йшла черга не повішаних бугелів. Питаюся працівників а де ж вони? У відповідь чую, що цих що є достатньо.

Та ок, достатньо так достатньо. Добре що підніматися на бугелі тут було значно легше чим на центрі.

Опісля підняття на верх вирішив відчути трохи екстриму й поїхати лісами. Воробус проїхав ці стежки без проблем, а ось друзі з цього всього плювалися й один з них навіть вирішив більше не кататися.

Мені ж Північ сподобався і я катався там часто. Колега – Антон спершу був незадоволений катанням, буграми, але згодом змирився і до обіду вже навіть не хотів їхати на обід.

Після того, як ми на верху випили у згадуваної вище пані самогонки на шишках ми поїхали знову на Захід, але вже не центральною дорогою, а лісами. А там, до слова, було снігу вдосталь.

Ось де треба кататися. Ну, а коли на підйомнику «північ» злетів трос, то вперше за час свого катання на горі Тростян я з колегою вирішили проїхатися під кріселками щоб згодом сісти на підсадці.

Знали би ми що нас там чекає…. Далі буде…

Автор статті: Vorobus.