25 хвилин щастя

25 хвилин

Сьогодні нарешті сонячна погода! Я сидів у парку та насолоджувався життям.

Як це було? Прийшов до парку щоб дочекатися зустрічі, чекати було не довго, всього лиш двадцять п'ять хвилин.

Тому я зручно вмостився на лавочці, зняв свій рюкзак, вимкнув музику та сховав навушники. Діставши книгу, я вже хотів почати читати, проте цього не зробив.

Сонце зігрівало своїм теплом, а вітер легко обдував моє лице. Це було красиво та приємно.

Я закрив очі, хотів насолодитись цим прекрасним станом та не відволікатись на непотрібні речі. Знаєш, коли закриваєш очі, то по іншому сприймаєш світ: по-іншому все чуєш, по-іншому живеш. Так було і цього разу.

Закривши очі я почув більше і відчув сильніше. Відчуваючи тепло сонця та подих вітру, я не міг не усміхатись. Це так нагадувало мені дотики та ніжні поцілунки коханої та рідної людини.

Це було у повітрі, або ж у моїй голові, та не мало значення, бо я відчував що живу. Не відволікаючись на непотрібні речі, я чув спів птахи. І хоч він переривався та було чути, як співають інші, проте я слухав тільки її.

Слухав не зрозумілу мені пісню. Можливо це була не пісня а розмова, та кожен її звук, кожна нота ще досі лунає в моїй голові. Головне те, що інші звуки та інші птахи, яких я теж прекрасно чув, були ніби на задньому плані, створювали акомпанемент, супровід для цієї крилатої співачки.

Хочу сказати тобі, що тепло сонця та схожий на поцілунки дотик вітру, в поєднанні з оркестром звуків, створили неперевершену гармонію спокою.

Це була гармонія посеред безглуздя, непотрібних буденних речей. Вона окриляла та надавала сил. Проживаючи дні, будучи зайнятим роботою та іншими справами, дуже важко знайти хвилину для спокою та заспокоєння. Та я знайшов не просто хвилину, а знайшов те чого так прагнув, що було життєво необхідно для мого душевного стану.

З кожним подихом вітру я відчував неймовірну та захоплюючу енергію життя, яка від кінчиків пальців надходила в мене. Вона торкалась кожного сантиметра мого тіла, кожної клітини, кожної частинки мене, викликаючи приємне відчуття, ніби мурашки по шкірі.

Це перехоплювало подих та серце билось частіше. Я ні на мить не відкривав очей, я важко дихав, насолоджуючись гармонією, що дарувала природа. Відчував, що ще мить і я стану її невід'ємною частиною, буду в балансі між життям та вічністю...

Та ось телефонний дзвінок, в трубці лунає радісний та знайомий голос, буде приємна зустріч.

Та зараз я тут, я щасливий, так, можливо тільки на ці двадцять п'ять хвилин, проте спокійний і таки щасливий.

І знаєш, тобі тобі також потрібно знайти цих двадцять п'ять хвилин, щоб почути більше відчути сильніше та просто жити...

Дякую...



Також раджу прочитати:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*