Що є життя ? – ланцюг страждань та втіх.

Такі слова написав один музикант.

Коли думаєш про те, що таке життя або для чого ми створені, то можна загнати себе у депресію.

Чому ж це так? Чому роздуми про існування відбирають так багато сил та енергії? Можливо людині не дозволено знати більше того, що і так відомо протягом століть. Але чому це так, невже знання цілі людини та її існування є небезпечним для самої людини.

Так закладено природою чи вищими силами або ж це просто один крок, точніше бар’єр, який потрібно подолати для того щоб розвиватись далі. Якщо це так, то треба розглянути те що є зараз і те чого досягло людство і зокрема кожна людина.

Яким є життя звичайної людини? Народження потім школа , вища чи спеціальна освіта, робота, сім’я, старість та смерть. І це абсолютно так і не інакше.
Людина з’явилась на світ, прожила життя, встигла щось зробити і все. Хіба що продовжила свій рід, залишила після себе іншу людину, в якої життя піде по такій самій схемі і так до безкінечності.

Але це не зовсім так. Тому що наша планета перебуває в такому стані, що їй залишилось не довго. Вчені констатують те що планета вмирає. Іронічно те, що одне з досягнень людства це можливість усвідомити факт неминучого завершення існування людини.

Пишучи це, в мене виникла ще одна думка. Вчені говорять, що будова атомів, а точніше їхні структури та сполуки частково нагадують будову всесвіту. Це ніби пропорційне відношення. А що якщо життя людини теж пропорційно до чогось більшого, наприклад до життя всього людства. Людина при житті породжує нове життя, маю на увазі дітей, тобто продовжує життя.

Планета помирає, логічно має бути продовження життя. Тобто створення нових умов чи варіантів існування. Але цього немає і як мені здається не буде. Це нагадує той випадок, коли людина проживає життя, як кажуть беззмістовно , і не залишає за собою нічого. Це страшно!

Так просто все пропаде і не буде більше людства! Але на це все рівно, начхати, тому що і так не відомо чому людство існує.
Водночас виникає думка, тобто ще одне питання. А якщо не потрібно думати так глобально, якщо в глобальному плані все виглядає беззмістовно, то чому людина відчуває біль, страх, любов має пам’ять та розум. Для беззмістовного існування цього всього непотрібно. Достатньо декілька фізіологічних потреб та можливостей.

Отож, при народжені і впродовж дитячого віку ми не здатні думати про серйозні речі чи приймати зважені рішення. Але ми ростемо та розвиваємось, здобуваємо нові знання, стаємо частиною суспільства. Знайомимось з людьми, отримуємо друзів та коханих людей.

І що дійсно цікаво це те, що всі події, всі наші вчинки формують характер, хоча як на мене це не дуже доречне сюди слово.
Краще сказати, що формується певна база знань та схем поведінки.

База однієї людини сполучається з базою іншої, створюється третя, унікальна, база нової людини, яка теж формується під час життя та розвитку. І так до безкінечності. Це цікаво, ніби має якийсь сенс.

Я не хочу бути тим хто впроваджує ідеї альтруїзму, але все ж таки скажу.

В нашому світі є такі поняття чи явища, як добро та зло. Добро є добром, а зло є злом це так а не інакше, це як математична істина. Ми робимо добрі та погані вчинки, від добрих є приємне відчуття, від поганих можуть страждати люди. Як правило є люди, які роблять більше добрих вчинків, є ті як роблять більше поганих. І перших не більше за других чи навпаки. Це всім відомий баланс «інь-янь».

І так було завжди, хтось говорить що так буде далі. Водночас майже кожна людина погодиться з тим, що було б менше зла, або його взагалі не було, то б жилося набагато краще.

З урахуванням вище написаного приходить ще одна думка. А можливо все не так безсенсовно і таки існування людини має свою ціль.

Якщо людина породжує нове життя, то людство теж має породити своє продовження. І можливо для того щоб досягти більшого прогресу, потрібно баланс добра і зла замінити на співвідношення, де добра більше ніж зла.

Так, погоджуюсь що це звучить нереально і зовсім не природно для людини. Але все ж гірше від цього не стане. Людство витрачає надто багато ресурсів на розвиток військової справи, і якщо почати витрачати хоча б частину цих ресурсів на щось інше,наприклад на розвиток космічної програми, то в нас був би шанс, хоч мізерний, але шанс.

Також можна частину коштів використати для забезпечення водою людей в засушливих районах землі. І та людина яка почне щось міняти відчує себе набагато краще. Але для того щоб дати світові більше добра, не обов’язково робити все в глобальних масштабах. Можна почати з маленького.
В певний момент, коли мені було дуже весело я отримав пораду щодо якості життя.

Зміст її наступний:

• Кожен день починай з роздумів про щось хороше та позитивне.
• Кожен день знаходь 5 людей, щоб поговорити з ними, вислухати та підтримати їх.
• Кожен день знаходь 2-3 людини, яким можеш суттєво допомогти.
• Кожен день записуй свої ідеї, якими б вони божевільними не були.
• Кожен день перед сном думай про хороше, та мрій.

Виконуючи ці пункти, буквально за 2 тижні, покращується самопочуття і стаєш щасливішим.

Роблячи хороші справи перестаєш задумуватись над тим, для чого все існує, який сенс життя.

Це все дійсно альтруїзм, як в глобальному плані так і більш приземленому.

Але так як на нашій планеті майже кожен намагається не відрізнятись від більшості, то все очевидно.

І це все просто думки про життя, яке поєднує страждання та втіху, добро та зло… Я ж хочу більше добра.

Автор статті: Yar_Ik.