Черговий день наступив, знову вихідні, які вже зараз так виглядає що будуть не дуже то й теплими. Але, це завадить випускати нам у світ нові публікації.

І знову я- Yarik на сторінках блогу про Львів. Бачу, що вчорашня моя публікація «Бути сук…ю – це назавжди” викликала фурор. Такі у мене зараз думки й нічого з цим не вдієш.

Як ви зрозуміли, після творчої відпустки я повертаюся….

Пишу зараз тобі, саме тобі, хоч ти зараз далеко і в тебе зовсім інші справи та зовсім інші події.

Ти напевно насолоджуєшся смаком пісень та ароматом літніх ночей, а я просто звичайний хлопець, що ввечері прийшов з роботи та сів відпочивати. Знаєш, я розумію, що в мене можливо щось є, але немає нічого.

А хто ж бо я є? Мені двадцять два роки, я такий як усі, щось знаю – чогось ні, щось вмію, а щось не дуже, – нічим не відрізняюсь від інших. Хоча можливо тільки божевіллям, яке є в моїй голові, а його в мене надто багато. Але ти і так це знаєш, тобі пояснювати не треба.

Ти там далеко, а я тут, тобі там добре, і мені тут мало б бути також. Але я не знаю, невідомість таки мене лякає. Зі свого малого життєвого досвіду можу таки сказати, що можливо різне. І тому я боюсь. Боюсь не знати. В сучасному світі та глобальному потоці інформації ми залежні від неї. І без неї складно.

Так і мені, не можу змусити себе не думати, не розвивати варіанти подій і не надіятись. Бо прагну тільки одного, щоб все було добре! Але телефон мовчить, мовчать люди, мовчить усе що навколо, чути тільки стукіт серця. Мені здається що я не буду спати цієї ночі, все через невідомість, все через незнання. Я не буду спати, я просто буду думати. І навіть почну говорити до неба, з невидимим тим, хто там є. Можливо він знає, як краще. Небу краще знати, що до чого. Але воно мовчить, як і решта всіх.

Цієї ночі не вимкну звук телефону, не слухатиму джаз, а просто говоритиму з небом, яке, здається забуло про мене. Або ж я слабо стукав у двері.

Та справа не в небі, я просто чекаю тебе. Бо ти там, а я тут. Ми різні, але ми люди. Це мало б щось значити, або ні. Я сам не знаю, нічого не можу сказати. Тому я просто чекаю, хочу знати та вибратись з невідомості.

Але це все бажання, а реальність – невідомість.

Тому нехай проходить ніч а потім день, і так знову і знову, а тоді вже буде інший день. Тоді будуть інші ночі, та буду інший я.

P.S. Нагадую, що більшість публікацій від людини з ніком – Yarik ви можете прочитати тут.

Автор статті: Yar_Ik.