Сьогодні звичайний день, зовсім звичайний, нічим не відрізняється від інших, проте є одне “але”. Мені здається, що я щось втрачаю та не можу зрозуміти що саме. Це дивне відчуття, я хочу визначитись, але не можу, я багато чого не розумію.

В навушниках звучить пісня Guns N’ Roses – November Rain. Вона прекрасна, звуки електрогітари ретро стилю гармонійно вливаються в мою свідомість і наповнюють мене відчуттями затишку, який так прагнеш знайти восени.

Скажу чесно, я не люблю осінь, осінь це сум, це опале листя та сірі будні, осінь це прощання. І зараз в літній день я відчуваю осінь, я відчуваю як вона дихає мені в спину, як намагається поглинути мене назавжди. Відчуваючи холод осені я згадую ЇЇ. Вона для мене як осінь, вона приходить лиш на певний час, вона створює затишок, іноді зігріває теплим сонцем, але буває холодно.

А коли вона йде, то за нею приходить холодна зима від якої я на самоті зігріваюсь блюзом та вином. Я блукаю вулицями в надії зустріти інший промінь сонця, відчути знайомий подув вітру, але навколо тільки завірюха і порожні вулиці. Так проходить зима.

А потім весна, ніби зустрічаю тепле сонце воно зігріває мене, розморожує від холоду та забуття та воно не те. А далі я просто живу спостерігаючи зміну сезону, сильніше світить сонце, на вулицях багато людей і всі радіють літу. Всі живуть та безтурботно зустрічають світанки та проводжають заходи сонця і я здається разом з ними.

Та сонце світить не так, світанок не такий і захід не викликає жодних почуттів.

Але проходить трохи часу і один з світанків вже інший. Я бачу інші промені сонця, вони ніби іншого, тепло оранжевого, відтінку.
І тоді приходить Вона така очікувана, але раптова, така лагідна, але непередбачувана настроєм. Вона приходить я відчуваю щастя, я радий ЇЇ приходу. Вона кожен день огортає мене теплими обіймами з присмаком чаю. Але з часом її обійми стають холодними, вони з домішком крижаних дощів та опалого листя. Але мені все ще затишно в її обіймах, мені все ще добре.

А потім вона пропадає на декілька днів, замість неї сніг та мороз, я ховаюсь в собі.

Але вона знову приходить на декілька днів і знову йде, і так доти поки не прийде зима.

А далі все по колу, все спочатку. І так без кінця…

І це не зміниш, все буде йти по колу – зима, весна, літо і знову вона, як осінь.

І цього не позбудешся, не зміниш. Неможливо позбутись пори року, вона завжди була і завжди буде.

Так як осінь не викреслиш з року, так ЇЇ неможливо викреслити зі свого життя. Вона дівчина, як осінь. Вона завжди приходить і завжди йде. Але тоді, коли Вона є я живу і потім чекаю її знову. Так буде завжди, поки не закінчиться життя і осінь прийде до когось іншого… Прийде жовтим листопадом, та дощем…

А зараз я відчуваю ЇЇ, та відчуваю як Вона йде щоб повернутись знову… Головне дочекатись, слухаючи блюз та зігріваючись вином…

Автор статті: Yar_Ik.