Сезон походів для Воробуса не завершується і вчора ми вирішили знову кудись вибратися.

Довго думати не стали й, враховуючи те, що подорож була розрахована на один день, було прийнято рішення поїхати в Сколе щоб вже там відвідати водоспад Кам’янка, а також піднятися на вершину Ключ.

Про те, чи вдалося втілити в життя всі наші плани поговоримо вже згодом, а поки що розповім про екстремальні пригоди, які очікували на Воробуса і компанію при спуску з вершини Ключ.

Отже, після того, як ми піднялися на згадувану вище вершину по болоті, ваш автор порекомендував решті учасників походу спуститися до водоспаду Кам’янка іншою дорогою.

Колись же нової дороги не було й туристи ходили старими шляхами. Вчора зрозумів, чому багато кому не вдалося знайти бажану вершину.

Отже, від меморіального комплексу ми пішли праворуч. Десь за сто метрів надибали на вказівник, де було вказано, що звідси можна потрапити не лише на бажаний для нас водоспад, а й в села Кам’янка та Труханів.

Звісно, що в населені пункти нам йти не хотілося, адже часу було обмаль, тому попрямували у напрямку водоспаду.

Йдемо такі, йдемо, хороша ґрунтова дорога не завершується, жовтий маркер показав напрям до села, а ми ж пішли праворуч. Нам туди було явно не по дорозі.

Вже тоді виникли підозри що тут щось не так, адже на дорозі було багато завалених дерев, їх ніхто не забирав. Колеги ще жартували, що це зробили спеціально щоб сюди не їздили автомобілі.

Йдемо собі та й йдемо й розуміємо що дорога ніяк не завершиться. Що цікаво, висоти зовсім не втрачаємо.

Почав падати дощ…

Веселощі лише розпочиналися. Ніколи би не міг подумати, що на Ключі так реально заблукати.

Зупинилися, подумали та й вирішили просто «падати» вниз. Знайшли стару у досить таки хорошому стані дорогу. Спускаємося нею, все добре й в один прекрасний момент вона завела в нікуди.

Так виглядає, що після того, як на вершину зробили нормальну дорогу, цими місцями ніхто не ходить й дорога банально заросла.

Ходимо тими кругами, ходимо, аж самому смішно стало.

Як вийти у село? Моя вам порада, триматися. Вона в будь-якому випадку кудись виведе.

Так і робимо, ще мить і знову потрапляємо на дорогу. Декілька метрів проходимо й далі бачимо зарослі. Намочили ноги… а дощ не припиняється.

Екстрим від Воробуса…

Але, не один негатив є від цих пригод. Саме під час спуску натрапили на велику кількість цікавих галявин. Ось так якщо буду мати багато вихідних, візьму компанію й поїдемо сюди з наметами.

Повертаючись до наших блукань скажу, що згодом у нас виникла ще одна проблема. Дорога переривалася стрімкими потоками, які перелізти було важкувато. Від того й втрачали час.

За якусь годину ми нарешті побачили що на вірному шляху, просто трохи заблукали. Повеселив мене жовтий маркер на дереві, який так виглядає веде в нікуди.

Ну, і той Ключ. На нього якщо й будете підніматися, то йдіть або по новій дорозі або ж запасайтеся терпінням. Знайти то його не так то просто, особливо коли будете робити підйом.

Автор статті: Vorobus.