Чотири роки тому, коли я ще вів блог на Футбольный портал UA-Football, то іноді писав матеріали на кшталт такого, в якому йшла мова про майбутніх зірок іспанського футзалу. Що змінилося за ці чотири роки у долях тих тоді ще юних та перспективних хлопців?
Деякі з них дійсно стали провідними гравцями у своїх командах.

Такі футзалісти, як Eloy Rojas, Adrian Ortego Lopez, Dani Saldise вже заявляють про себе на повний голос. Це хлопці 1994-95 р. н.

І одразу подивимось, хто з їх однолітків зараз грає у чемпіонаті України. Одразу згадуються Віталік Біров, Andrey Lysenko, Мар’ян Пелех, Юліан Горбатий, Виталий Дзюба… Ось бачите – воротар та стартова п’ятірка вже є. 🙂 Можна ще згадати Дмитра Шеховцова та Sergey Malyshko з ФК Титан, Рома Горпинич з Футзальний клуб “Кардинал-Рівне”. Офіційна сторінка, Антон Лясковский, який починав сезон у СК “Енергія”, ще одного “енергетика” Віталія Ковальчука Александр Гирка з НФК Ураган, Олександр Педяш, який грає за “ХІТ” та Владислава Щербаня з Спортивний клуб “Сокіл” – Хмельницький, Україна. Можна також згадати і наших легіонерів: Максим Литвинов, Виктор Кравцов та Ярослава Лебедя, які грають у чемпіонатах Білорусі, Кіпру та Росії відповідно.

Тобто, кадри теж є. І більшість з цих гравців свого часу грали за молодіжну збірну України. А дехто вже встиг зіграти за національну збірну та навіть відчути на собі, що таке чемпіонат Європи.

До чого я це веду? Та до того, що, в принципі, у нас є, кому замінити провідних гравців збірної, і зміна поколінь теоретично може пройти безболісно. Багато хто з цих хлопців 1994-95 р. н. у своїх клубах вже є провідними гравцями, а дехто – навіть є капітаном, як Дзюба. Скажу чесно: свого часу я вважав, що після того, як у нас вийшла ціла плеяда непоганих гравців 1991-93 р. н., особисто мені в якийсь момент здалося, що у нас є невеликий провал по 1994-95 р. н. Але зараз я можу проаналізувати причини таких думок.

По-перше – гравці 1991-93 р. н. фактично одразу увірвались у дорослий футзал, і, можливо, ми десь почали забувати, що підростають і молодші гравці.

По-друге – на той момент гравців 1994-95 р. н. насправді було обмаль – хіба що у “ЛТК” їх починали підпускати до “основи”. Хоча про Кравцова та Педяша я знав ще у 2010 році ( Yevgeniy Seryy та Serega Krykun не дадуть збрехати! 🙂 ). Більшість зі згаданих мною гравців тоді переважно грала у других командах своїх клубів або ж набивала собі синці у Першій лізі. Тому, ми про них і мало знали.

По-третє – є така думка, що якби не війна на Сході України, і клуби Екстра-ліги не почали омолоджувати свої склади, то, можливо, ми би і не побачили такої кількості гравців 1994-95 р. н. в Екстра-лізі.

Тому що у наших команд переважно у пріоритеті був, є і буде результат. Але, як ми бачимо, деякі з зазначених мною футзалістів вже виправдовують довіру тренерів та приносять результат.

З цього я роблю висновок: не все так погано у нашому футзалі, як могло би здаватись на перший погляд. Тепер нам треба дивитись далі. А що у нас далі? Поступово відвойовують свої позиції у дорослому футзалі гравці 1996-97 р. н., серед яких я відзначу Александр Сухов, Максим Чеберяк, Саша Карбула з Fc InBev Zhytomyr, Илья Бакинский з МФК Продэксим, Вася Кефа, Коля Микитюк, Андрій Цілик, Тарас Левандівський, Denis Zelenkevich з “Урагану”, Роман Горбатий з Футзальний клуб “Віза-Вторма”, Олег Легендзевич та Віталій Радевич з “Енергії”, Дмитра Бутова, Андрія Теряєва та Дениса Соцького з одеського “Епіцентру К Авангарду” та Віталія Дубича з “АРПИ Запоріжжя”, а також Alex Parkhomenko з Inter Movistar Fútbol Sala. А ще свого часу з цієї когорти про себе заявляли Евгений Клевак та Andrey Ardashnikov, які зараз грають на аматорському рівні.

Хоча серед своїх однолітків у чемпіонаті УДЮФЛ вони свого часу були одними з кращих. Також неможливо не згадати про Ilya Petrov, який свого часу мав хорошу перспективу та був “на олівці” в “ЛТК”, а також про Данила Абакшина, який нещодавно привів “Viva Cup” до перемоги у Всеукраїнському фіналі Аматорської футзальної ліги України. На жаль, поки що з поля зору випали брати Воронцови – Владислав та Ростислав. Але маю надію, що ми про цих двох вихованців харківського “Локомотива” почуємо у майбутньому сезоні.

Одним словом, я вважаю, що за потенціалом покоління 1996-97 р. н. – одне з найсильніших в українському футзалі. Тільки йому зараз вже треба побільше довіряти, і на виході ми зможемо отримати дуже перспективну “банду”.

Чого, на жаль, не можу сказати про покоління 1998-99 р. н. На це є багато причин. Перша з них – багато потенціалу цього покоління залишилось на окупованій території. Друга – як на мене, на певному етапі у нас стали приділяти мало уваги саме цьому поколінню. Це, в першу чергу, пов’язано з тим, що на той час в УДЮФЛ змінилась влада, і це, на жаль, призвело до сумних наслідків. Тільки останнім часом представники цього покоління почали заявляти про себе.

Хоча їх, на жаль, зараз не так багато, як хотілося б. Про причини я вже написав. Тому, наразі можна згадати хіба що Артём Мороховец з “ІнБев/НПУ”, Богдан Паламарчук та Danil Parakonnyi з Футзальный клуб “СумДУ” /Сумы/, Павла Пучку з “Титану”, Назарія Войтовича з “Енергії”, Вадима Кота, Богдана Чеха та Богдана Кручека з “Сокола”. У цьому контексті також можна згадати про Олега Виставного, який у минулому сезону залучався до основного складу “Локомотива”. Однак, у цьому сезоні ми його, на жаль, не бачили. Також не будемо забувати, що в цій віковій категорії у нас є свій легіонер – Ruslan Slobodyanyuk, який грає в Іспанії. Можна сказати, що це – все, але не все.

Я сподіваюсь, що вже у наступному сезоні у складі харківської “Кобри” під керівництвом Vasyl Symonov заграють новими барвами такі гравці, як Nikita Dovbnya, Павло Скубченко, Віталій Скляров, Станислав Іващенко та Володимир Нефьодов, у перспективу яких особисто я дуже вірю. І тоді можна буде казати, що ми все-таки впоралися з провалом, який у нас виник у віковій категорії 1998-99 р. н.

Можна, звичайно, ще поговорити про вікову категорію 2000-2001 р. н. Але це вже буде тема для іншої розмови.

5х5.

Автор статті: Terentyev.