Так, це той самий обіцяний вже давно «крик душі» про вторгнення на територію нашої цілком стабільної української мови страшного звіра, ім’я якому – фемінітив.

Що ж це таке і з чим його їдять?

Словник гендерних термінів подає нам таке визначення: «Фемінітіви – це слова жіночого роду, альтернативні або парні аналогічним поняттям чоловічого роду (які зазвичай використовуються до всіх людей незалежно від їхньої статі): льотчик – льотчиця, письменник – письменниця».

Начебто нічого незвичайного. Повз «письменника» і «письменницю» ми проходимо, навіть не озираючись. За що ж тоді перечіпається око пересічного громадянина, не спокушеного новомодними гендерними витівками наших мовознавців?

Борці за рівність статі пішли далі. «Письменниці» їм стало замало. І в телевізійний ефір та на шпальти ЗМІ понеслось: «директорка», «викладачка», «депутатка», «експертка». Найбільший резонанс викликали «математикиня», «філософиня», «філологиня», «мисткиня», «науковиця», «критикиня», «членкиня», «послиня».

Люди добрі, уявіть собі таку фразу: «Членкиня Академії наук, науковиця Інституту всіляких знань та досліджень, філологиня Денисенко Марія Іванівна, за сумісництвом – послиня доброї волі». Невже язик не спотикається?

Особисто я вважаю, що прагнення до рівності має бути здоровим. От, наприклад, ділити порівну домашній побут, якщо чоловік і жінка працюють. Не кивати на дружину, що це, мовляв, жіноча робота. Рівність – це коли жінка може вкрутити лампочку, а чоловік – випрасувати сорочку. І жоден не робить з цього проблеми.

А всі ці словесні викрутаси, як на мене, носять суто декларативний характер і більше схожі на намагання вчергове помірятися розмірами гендерних органів. Якщо жінки не в змозі вибудувати з чоловіками здорові взаємини, нічого іншого не лишається, як крикнути на всю країну: «А я… А мені… А тоді я членкинею буду! Отак!»

Автор статті: Arwenita.