Далі про справи транспортні. Останнім часом ваш автор про них писав мало, але не можу не згадати потяг, у якому нещодавно довелося проїхатися.

Одразу ж попереджаю, не думайте що Воробус аж такий пан, що йому все не так. Повірте, в останні роки потягами встиг наїздитися, але такого як Львів – Маріуполь ще не бачив ніколи.

Їхали ми у Вінницю на футбол, купейних вагонів вже не було, то ж купив плацкарт. Думаю, та що там та Вінниця. За якихось 6 годин заїду, тим більше що подорожувати треба вночі. Прийшов, розстелив собі на полиці та й ліг.

Так лише думав, адже подібних потяг не бачив давно. Навіть Львів – Солотвино, який так всі критикують й те кращий.

Що не так з потягом Львів – Маріуполь?

По-перше, сідав я у Львові, на кінцевій зупинці. За планом мало би бути все чудово. Заходжу у вагон й розумію, що вже тут щось не так. Всередині був такий перегар, що вже не хотілося їхати. Людей багато, вони що тут сиділи вже години дві чи три?

Починаю шукати своє місце. Знайшов… Зустріли мене три «бугая», які їхали із заробітків. Само собою, що без розпивання алкогольних напоїв тут не обійшлося.

Привітався, сідаю біля них і зразу мені пропозиція впити? Та ж друга година ночі, яке пиття може бути. Добре, що чоловіки погодилися помінятися місцями. Думаю ляжу на «другий поверх» і забуду за це все. Якби ж то.

Мужики понапивалися й давай розповідати один одному як все погано у нашій країні. Ще один постійно казав що його «пучить».

Ойойойой. Зліз з полки, давай стелитися. Але, куди ж куртку повісити? Про такий елемент як вішак у поїзді Львів – Маріуполь можна забути. Брррр.

Думаю піду пошукаю своїх друзів по вагонах. Знайшов. Починають мені розповідати про тарганів, які тут лазили. Ще одна фішка потяга.

Нічого проти людей не маю, але деякі персонажі розчаровують. Сидить компанія дівчат, такі вони гнилі, що пів години думають як вилізти на верхню полку. Їм також все тут не так. Поруч сидить мала дитина. Уявіть собі що буде в неї в голові коли це все побачить.

Повертаюся до свого місця. «Бугаї» вляглися окрім одного, якого й далі «пучить» і всі його заїба…и.

Питається мене провідник чи я хочу чай. Та не хочу нічого. Найголовніше доїхати.

Заліз на верхню полку, пробую спати й не спиться. Нема чим дихати. Хотів би відчинити вікно, але це неможливо зробити.

Реалії Укрзалізниці. Я собі можу уявити щоб зі мною було якби їхав далі.

Прокинувся зранку, таке враження ніби пив цілу ніч.

Автор статті: Vorobus.