Продовжую розповідати про нашу подорож у Вроцлав. День другий ми завершили на тому, що в гості до Воробуса й компанії завітав друг із міста Рівне.

Як це бути у Польщі й не зустрітися й співвітчизником? Повеселив Максим, саме так його звати, що приніс місцевих пиріжків. Згодом вони нам знадобляться. Але, це буде потім, а поки що у нас в хостелі ми говорили багато і про все що завгодно.

Відповідно лягли спати дуже пізно.

Наступного ми прокинулися й зрозуміли, що у другий день перебування у місті біля Німеччини, ми розтратили велику кількість грошей. Довелося думати як зекономити.

Тому, ми вже не сідали їсти у перший-другий гендель, а шукали так звані «млєчні» бари. Один із таких знайшли неподалік центру Вроцлава. Нагадав він мені радянську столову. Дешево, ситно й багато людей.

Близько 13 години дня там не було де сісти. Повеселило у «млєчному» те, що перед тим як набирати собі їсти, треба за це все заплатити й аж тоді йти на видачу з цим чеком. Бачили б читачі нашого блогу як Воробус шукав назву певних страв. Склалося таке враження, що я замовляю кота у мішку.

Тим не менше, поїли ми добре й пішли гуляти. Погода була не такою сприятливою як у попередній день. Падав дощ, було хмарно й хотілося спати.

У третій день перебування у Вроцлаві ми відвідали й місцевий розважальний центр. Натрапили ми на нього випадково. Вирішили піти на автовокзал щоб дізнатися, а як виїхати додому, а там центр аля нашого «Кінг Кросу Леополіс» й автовокзал – це одне ціле. Придумано гарно.

Потенційний пасажир приходить сюди, очікує на свій рейс й гуляє розважальним центром де й витрачає певну кількість грошей.

Прогулявшись містом, ми зайшли у супермаркет, закупилися продуктами й взялися готувати «хавчик» самостійно. Були здивовані, що у хостелі є непогана кухня, зал для посиденьок й навіть телевізор.

Там же ми й зустріли українців, які, на відміну від нас, не подорожують, а приїхали сюди на роботу.

День завершувався як і наше перебування у Вроцлаві. Попереду на нас очікувала важка, 12-ти годинна дорога додому, тому, як не крути, а виспатися таки треба було.

Чи вдалося нам доїхати додому без пригод та багато іншого читайте у завершальній розповіді.

P.S. До речі, біля автовокзалу ми зустріли чергового гнома. Він був суворий й ніби говорив забиратися геть. Його я вже не рухав, мені вистачило центрового.

Автор статті: Vorobus.