Давно я нічого не писав, час настав. Razan знову з Вами.

Все почалося років 5 назад, коли зорі прозорі послали в моє життя дві вовчиці. 🙂 Спершу – чорненьку Mariana Romaniak, а згодом і біленьку, її сестричку – Марту Marta Romaniak. Люблю вас.

Та зустріч, як згодом виявилось, була невипадкова.

Півтори роки назад розпочалася історія. В грудні місяці 2017 року я випадково побачив пост про те, що Мар’яна з командою запускає новий соціальний проект, під назвою Що не так?. До цього моменту я і не думав щось робити та про щось говорити. Як і всі інші я думав та що там, кому то треба, нічого не вийде, куди писатиму, куди дзвонитиму і тд.

Але в той вечір якось трапилося все вмить. Побачив, подумав і одразу написав Мар’яні. За тижня два записали сюжет, а ще за тижні два він вийшов. Побачити пост ви можете тут.

Проблеми, про які згадували в сюжеті було три:

Ліфт
Дорога прибудинкової території
Пандус

Історія почалася ще за часу Гниди Тараса Григоровича, але, на жаль чи на щастя, продовжилася та закінчилася вже не за нього.
Літом 2018 року, частину тих питань було вирішено. Ознайомитись з постом можна тут.

Вирішальна та найбільша частина була цього року.

Прибудинкова територія завершена. Пандус відреставрований та обкладений керамогранітом. Заміна ліфта проведена, проте ще не до кінця налаштований. Я певний, в найближчий час це питання теж буде закритим.

Тепер до головного.

Я хочу подякувати всім тим людям, які були причетні до усіх цих справ на протязі майже двох років.

Всім тим хто допомагав, всім тим хто не мішав і навіть тим, хто мішав 🙂 це теж допомога.

Своїми діями, а скоріше антидіями або відсутністю дій ви мотивуєте ще більше!
Це чудовий період. Період, коли знайомство з сусідами проходить заново.
Це час, коли люди діляться на декілька команд.

Команда підтримки. Це ті люди, які щиро допомагали та розуміли, що це шанс та змога щось покращити для того місця, де ти живеш, де проводять своє дозвілля твої діти, внуки чи сам ти.

Команда звичайних людей, котрі просто час від часу підходили, щось запитали, поговорили та пішли далі.

Команда тих, чия хата скраю. То ті, хто: мої діти тут не гуляють, я тут не сиджу, я тут не їжджу, та шо то говорити і так з того нічого не буде і взагалі я до хати попадаю на крилах, через вікно, мені головне аби вікно відкривалось і в межах квартири було все чотко.

Команда тих, хто не хоче нічого робити але щоб все було.

І остання, найкраща команда – команда аналітиків! То ті, котрі ходять і показують, а отут би так, а тут ще би таке поставити, а тут так недобре, а тут взагалі ніяк. Але, при тому, вони то говорять десь за спинами, не прямо, а коли приїжджають люди і запитають про проблеми і що би ви хотіли покращити, їх – нема. Ні людей, ні проблем.

Тій команді особлива пошана! Ви круті!

За весь час час було купа розмов, що або мешканці Роксоляни, 33 це роблять власними силами, що ми <скидалися>, що в нас ОСББ, що тут мешкає депутат і декілька інших варіантів. Хочу сказати що ні ОСББ, ні ніякого особливого згрупування в нашому домі немає. Є ті, які говорять, і є ті, які кажуть “два інваліда і пару дур, котрим все треба”.
Депутата тут теж нема, принаймні поки. Пра, Мартен?

Іра Джурик

Це людина, яка на протязі усіх цих двох років з моменту нашого першого знайомства робила все, аби якнайшвидше та якісніше посприяти вирішенню проблем. Людина, котра відповідала ЗАВЖДИ на мої дзвінки чи повідомлення, чи то в робочий час, чи вечірній. За цих два роки я ні разу не відчував себе незручно чи якось “обмежено”.

Не відчував, що поряд зі мною стоїть посадовець якого потрібно якось боятись чи хвилюватись. Здавалось, що це друг, з яким ти знайомий роками, котрий щиро тебе слухає та хоче допомогти.

Від себе, та від усіх мешканців Роксоляни, 33 хочемо сказати дякую за те, що ви – в першу чергу людина, котра небайдужа до проблем інших. В наш непростий час це дуже важливо.

Я особисто від себе бажаю вам стійкості, наснаги та витримки.

Переконався сам, особисто, як не просто з людьми розмовляти, особливо з тими, які розмовляти не вміють.
Дякуємо вам та бажаємо міцного здоров’я!

Taras Pyshchula – завжди радий вас бачити, поспілкуватись та пожати на скільки є сили вашу мужню руку! Дякую за контроль та жорстке слово там, де без того ніяк!

Василь Лега та Віталій, Олесь та Данило Карташові – дякуємо вам за ремонтно-реставраційні роботи з пандусом!
Всім тим, які не розуміють, що ногами та візком то зовсім різні речі ще раз кажу: сядьте та спробуйте. На візку відчуваєш кожну ямку, хоча ногами то може бути ідеально 🙂

Тарас Буник
Михайло Мельник
Юрій Равлик
Іван Демко
Виконроб Валентин

Та особливо людям, які на колінах, в спеку, виконували совісно свою роботу та клали бруківку – дякуємо! Хоч я і не знаю ваших імен, та високо ціную вашу роботу яку ви зробили та продовжуєте робити!

Можливо я не всіх згадаю, можливо не всіх знаю та не всіх напишу, проте ще раз дякуємо кожному, хто доклав хоча б мінімальних зусиль для того, аби було все так, як є зараз.

Ні з ким з вас я не прощаюсь. Певний, ще не раз почуємось та побачимось! І не обов’язково по справах 🙂
Закінчити хочу словами, які підглянув в Ірина Оршак за якою часто слідкую і вона про це знає 🙂 щиро бажаю своїй улюбленій Левандівці таких ініціативних людей, як Ірина!

Хочете щоб було інакше ? Інакшіть!

Не мовчіть! Не соромтесь! Не бійтесь конфліктувати, висловлювати свою точку зору. Не сидіть і думайте, що щось зміниться само по собі. НЕ ЗМІНИТЬСЯ!

Але зміниться тоді, коли ми будемо гуртуватись. Спочатку на рівні будиночка, далі – вулиці, району, міста, а потім – країни. Тоді, коли ми будемо казати своїм дітям чому так, а не інакше.

Тоді, коли ми будемо допомагати одне одному, коли будемо командою а не один в полі воїн. Так, звісно, будьте готові до того, що не всі будуть з вами погоджуватись. Будьте готові до того, що спочатку ви будете один, далі – двоє, троє, п’ятеро. А п’ятеро це вже ого-го! То я вам кажу 😉

Коротше – інакшіть! І інакше буде! Це – точно. Це я вам кажу 🙂

Інспектор Романяк – запрошуємо в гості!

Автор статті: Razan.