Після відвідин основного раунду Ліги Чемпіонів, який проходив в Угорщині, поставив собі за мету поїхати куди-небудь на елітний раунд.

Все-таки, на цій стадії змагань жодна з команд, яка хоче потрапити у фінал чотирьох, права на помилку не має.

Плюс заохочували мене поїхати у Мінськ:

– місцева «Столица», в якій виступають брати Грицини;
– приїзд іспанської «Барселони», яку наживо ще жодного разу не бачив;
– ну, і само собою участь в когорті еліти чемпіона України – «Продексіма».

Тому, ввечері з 19 на 20 листопада я та головний тренер «Галицької здоби» Сергій Тригубець взяли курс у напрямку Мінська і вже зранку були на місці.

Столиця Білорусі зустріла нас прохолодою, але про неї ми забули, коли прийшли до залу.

Організація

Все пройшло на високому рівні. Так, при вході у місцевий спортивний комплекс вболівальників та журналістів ретельно обшукували, заставляли викладати все що є я в наявності зі сумок та кишень, але це, мабуть, у цілях безпеки.

При вході кожному вболівальнику роздавали буклет для підтримки місцевої команди, а на другому поверсі залу «Уручье» можна було зробити безкоштовне фото на тему: «Елітний раунд Ліги чемпіонів у Мінську».

Окрім цього при бажанні можна було придбати атрибутику елітного раунду змагань, а також символіку МФК «Столица». Дещо вдалося придбати, але не все.

Не сподобалося те, що не усюди була можливість розрахуватися кредитною карткою. Також у порівнянні з основним раундом Ліги чемпіонів в Угорщині не було місця для журналістів аби банально попити чаю. Ресторан то був, але все за власні кошти.

Решта ж все було на рівні: спеціальні місця для журналістів, безкоштовний WI-Fi, програмки на матч, післяматчеві прес-конференції. Та й зробити фото з будь-яким учасником гри можна було без проблем. Єдине, що організатори просили, так це почекати 20-ть хвилин після завершення гри й лише тоді йти спілкуватися з гравцями чи тренерським штабом тієї чи іншої команди.

Зал «Уручье»

Класний спортивний комплекс, який вміщує 3 тисячі людей. Щоправда, навіть незважаючи на те, що у Білорусь приїхала «Барселона», аншлагу не було. Як сказали мені потім рядові фани, футзал тут не такий популярний як гандбол.

Тим не менше, тут є три зали і все необхідне аби місцева команда існувала й розвивалася.

Відомі люди

Приємно було побачити на матчах у Мінську президентів «Володимирівки» та «Любарта» Олександра Тищенка та Дмитра Пасічника, відповідно, екс-гравців харківського «Локомотива» Дмитра Камеко та Дмитра Клочка.

Ну, і як без Сергія Владико. Президент Асоціації футзалу України теж завітав на матчі Ліги Чемпіонів.

Гра команд

Хто розчарував, так це «Столица». Очікував від чемпіона Білорусії кращої гри. Але, чи то зміна тренера, чи інші, невідомі мені обставини, не дозволили їм це зробити.

Здивував «Продексім». Чемпіон України здобув дві перемоги і один раз поступився не кому-небудь, а іспанській «Барселоні». Хоча, забий у другому таймі Микола Білоцерківець, невідомо як би завершилася ця гра.

«Спарта»

Якщо чесно, то думав ця команда програє всім. А чемпіон Чехії вийшов на паркет і показав якісну гру. Вдалося навіть перекинутися кількома словами з їхнім лідером Вільде. Веселий футзаліст.

«Барселона»

Що вам сказати, «Барса» є «Барса». Якщо у них на спині під час гри є чіпи, які зчитують необхідну для огляду гри кожного гравця інформацію, на заміні сидять гравці збірної Іспанії та міняються вони по одному заради досягнення результату, то що тут ще можна говорити.

Елітний ранд позаду. До фіналу чотирьох пробилися дві іспанські («Ель-Посо» та «Барселона») та дві російські («КПРФ» і «Тюмень») команди.

Саме вони розіграють титул кращої команди Старого світу. Маю надію, що вже у 2020 мені та Сергію Тригубцю, який запам’ятався своїми цікавими запитаннями та дискусією із тренером іспанського гранда, вдасться відвідати і ці матчі.

P.S. Окрема подяка сімейству Грицин за теплий прийом у столиці Білорусі та МФК “Столица” за класну організацію футзального свята під назвою Ліга Чемпіонів.

Автор статті: Vorobus.