Ще трохи і світло зникне….

Запаморочлива темрява ковтне напів холодний зал, і тільки тонкі промені прожекторів, відділятимуть минуле від реальності. За спиною почувся голос….

Ні це був не звичайний людський голос, це був голос з іншого життя, іншого часу….

Голос пройшов залом і затих десь ген там під суфітами…. І .. голосно, і водночас дуже боляче ляснули з того піднебесся на землю цукорки …

Солодка Даруся…
Драма, яка проникає у всі клітини нашої свідомості, долинає навіть у її закутки, де живе пам”ять, яка вже приспана і дещо призабута, але жива…

Голос, був схожим до співу польового вітру, який всюди був, все бачив, і все знає, тільки треба стишити думки, і Голос тоді розкаже….

Я давно зачарована виставами цього театру, щоразу слідкую за їх афішами, завжди поруч слідкують і мої коліжанки, щоб я бува чого не пропустила Oreslava Khomyk, за що низенько кланяюся. А Дарусю, обов’язково подивіться, знайдіть час, вона дуже того вартує…..

І повертаючись додому вже трохи втомленим містом, озираюся вслід людей, чи бува не зустріну отих “людей”, з іншого світу, чужого народу, чужих звичаїв і культури, які стільки “мальв” насіяли в нашу землю, і сіють дотепер…..

Подивіться “Солодку Дарусю”, я особисто піду ще раз.

Автор статті: Olena Bilous.