Минулого року автор блогу вперше став «водником». Що це означає? Все просто, я почав сплавлятися річкою.

Нові пригоди, нові виклики, нові небезпеки – саме такими словами я можу охарактеризувати сплав по річці. І якщо вперше мене «кинули» на гірську річку Свіча, то цього разу ми вирішили підкорити нові «вершини» та поїхали на Чорний Черемош. Щоб нашим читачам було більш зрозуміло, наш сплав ми почали з села Дземброня.

Вартувало таке задоволення ві районі 600-700 гривень. Сюди включені гідрокостюм, взуття, інструктор, рафт, весло. За обід та проживання треба доплачувати додатково.

Якщо порівнювати сплави по Свічі та зараз по Черемоші, то минулого разу було важче. По-перше, на цей раз я їхав у рафтингу з іншими людьми та інструктором, річка була не такою бурхливою, керувати особливої важкості не склало. Хоча, я був ведучим «пелетону» разом із колегою Ігорем.

Дорога до Дземброні зайняла годин 5-6. Їхати було класно, адже по дорозі ми заночували в Микуличині, добре виспалися, а згодом ще й класно пообідали. Наближаємося до Дземброні якраз біля річки Чорний Черемош, бачимо як сплавляються інші люди. Дух захоплює. Вже би швидше до води.

Прибуваємо на місце («Білий слон») і чекаємо своєї черги аби сплавлятися. Ось тут мені не сподобалися деякі люди. Якщо домовилися на 17:00, то це не означає, що деякі чоловіки та жінки виходять лише о 17 годині 30 хвилин, бо вони вчора ввечері класно посиділи. Не люблю не серйозних людей. Починає падати дощ, але це не вливає на нашу компанію. Один колега Володимир взяв одиночну байдарку, а Воробус і компанія сіли на рафтинг.

Як тільки наш екіпаж вирушив у пошуках пригод, нас відразу ж занесло. Це ми лише притиралися один до одного. Виявляється керують рафтом не лише я та колега Ігор, а й інструктор, який вказує що робити та як.

Пливемо, пливемо й за мить перша небезпека – пороги. На диво проходимо його акуратно й безпечно. Я чомусь думав, що з рафту може хтось випасти. Але, як на мене, зробити це при такій воді майже нереально. Автор цих рядків падав, але не у воду, а в плаваючий засіб. Звичайно, це викликало сміх моїх друзів. Старіє Воробус, так добре старіє.

Піднімаюся, посміхаюся й знову помагаю гребти. Черговий поріг, чую треба перезавантаження. Відпочиваємо й пливемо за течією. До речі, цікаво як було тут плавати, коли були повені. Кажуть що дуже й дуже небезпечно.

Будете сміятися, через деякий час я знову впав у рафт. Не тримаюся на ногах. Смішно…

Останній поворот і наш інструктор каже, що на цьому сплав завершується. Швидко так, хоча, проїхали десь кілометрів 7-8. Хотів я би колись поїхати ще сплавом на три дні, розставити намет, засмажити шашлик, а наступного дня плавати знову.

Думаю все в житті можливе…

Автор статті: Vorobus.