Вчора 9 червня 2021 р. мала можливість ознайомитися з першою збіркою ліричних віршів сучасної української поетеси, письменниці Надії Мориквас. Збірка називається «Біле місто». Це відбулося в рамках презентації книги Надії Мориквас «Люди свого часу» в «Львівській обласній науково-педагогічній бібліотеці».

Модератором цього заходу була поетеса, українська народна майстриня Оксана Смерека-Малик. Саме вона звернула увагу на перші вірші Надії Мориквас.

Надія Мориквас родом з Тернопільщини (с. Шельпаки Підволочиського району). В одному зі своїх віршів поетеса написала про «голу землю, не захищену каменем», по якій вона намагалася іти босоніж, але спотикнулась, бо у «теплій землі був захований камінь». Це мені нагадало дорогу, якою іноді йду в одне з Тернопільських сіл. Там камінь дуже вже захищає голу землю.

На цьому камінні в деяких місцях можна вивихнути ноги. Але справа не в тім. Вражає, як делікатно Надія Мориквас про це висловилася:

«Я по голій землі,
не захищеній каменем,
намагаюсь іти босоніж.
Тепло диха земля…
Та нараз спотикаюсь,
й біль пронизує серце
гострий як ніж…
То у теплій землі
захований камінь…
Хтось недобрий сміється,
що наважилась йти босоніж».

Біль від захованого у землі каменя, і цей «хтось недобрий», що сміється з тебе – це вершина її делікатного вміння передати дійсність.

Поетеса цінує «блузку», яку їй зберегла мама, «серцем пам’ятає взір Поділля”: «чаклунську руту-м’яту і чорний контур смутку на білім-білім». Вона стверджує, що навчиться вишивати:

«…І я навчуся вишивати:
для сина.
Щоб і йому світилось білим містом
і жила неділя».

Їй світиться «білим містом». І нехай світиться «білим містом» синові. А в місті нехай живе неділя.

«Біле місто» – це те, що людина колись для себе відкрила. В кожної людини, мабуть, своє «біле місто». І, як стверджує п. Надія, до того «білого міста» важко повернутися:

«Попробуй повернутись назад
до того міста,
що ти колись відкрила –
зав’януть крила!
І ноги стопчуть тротуар,
і очі змучаться шукати
забуті пам’ятки
твойого відкриття…
Вже замість них…
чужа, інопланетна дітвора
Провадить незнайомі ігри…».

А від того, що колись відкрила людина, залишається іноді лише фікус, як у поезії п. Надії Мориквас:

«…За непротертим склом
так само фікус
стоїть старий
і вперто зеленіє,
як і багато років тому,
коли я відкривала Біле місто».

Свою поетичну збірку «Біле місто» п. Надія видала у Львові в 1991 р. Минає вже 30 років з того часу. Ця збірка – ровесниця Незалежної України. Думаю, що з того часу поетеса відкрила для себе не одне «Біле місто». А нам учора пощастило трішечки відкрити її. Це так добре, коли є такі «білі» зустрічі.

Автор статті: Наталя Звольська.