Футбол, який об’єднує…

Останній матч, коли збірна України зустрічалася зі збірною Австрії, це було направду народне свято. Всі тримали одне одного за плечі, і співали “Червону Руту”, одночасно встали і на все горло співали гімн, вітали одне одного обіймами навтіь зовсім незнайомі люди.

Я сиділа на великому жовтому мішку у фан зоні і тішилася за свою країну. Країна, яка на цих пару годин забула про біль ран від війни, і розчарування виборів, забула про постійну конкуренцію споживацтва і виживання і біла щасливою…..

Футбол, це унікальний спорт. Так, тут, як і у кожній сфері, є місце договірним матчам, і нечесним суддям, є місце грубій грі і симуляції, але в своїй основі, це гра сміливих і сильних, справжній і виносливих. Це гра, яка має свою фан культуру і неймовірний самодіяльний фолькльор, який дістає світову славу ?.

Я люблю футбол за його шляхетність на полі, і за відносини з вболівальниками, за його меценатство і яскравий праклад.
Нідерланди будуть футбольні поля, щоб потім не будувати лікарні.

І останнє, я завжди вболівала, дивилася, цікавилася цією грою, але серцем полюбила я його лише після того, коли я мала змогу особисто поспілкуватися зі збірною. Не біло камер і журналістів, не треба було вбирати маски, і в ту мить вони були справжніми.

Я була заявлена в протоколі медичної бригади, що обслуговувала матч. Згідно протоколу ми мали приїхати за 4 години до початку гри. Часу було вдосталь, щоб поспостерігати збоку, придивитися постілкуватися.

Всі прості і веселі хлопці, особливу увагу привернув Андрій Ярмоленко. Я спочатку з трибуни дивилася. як Андрій спілкується з дітьми, лікарями з бригади, а потім підійшла сама. Чистий, шляхетний з відкритим серцем.

До колекції бракувало знимки з Назаренком, то Руслан Ротань бігав за ним в роздягалку, це було так гарно.

Останній до кого я підійшла, був Андрій Шевченко. Днями перед матчем я дивилася про нього фільм і думала, що він ну дуже зірковий, що там купа амбіцій, і велика корона. Але яке було моє здивування, коли я почала розмову з Андрієм. Зорі, запалені ним в “Мілані” не наповнили його зірковістю. Він фотографувався зі всіма з такою вдячністю, і щирою посмішкою, що ми відчули себе дуже піднесенеми і щасливими.

Так, я дуже люблю футбол, я люблю Україну і найбільше в світі люблю її збірну . Я вірю в цю команду. Я бажаю успіху вам у кожному матчі, і найголовніше залишайтеся назавжди такими щирими і з чистими серцями, і нехай світ хоч трошки стане від цього добрішим.

Слава Україні.Героям Слава.

Автор статті: Olena Bilous.