Куди приводять мрії, або історія однієї цукерочки ….

Мрії

Куди приводять мрії, або історія однієї цукерочки ….

Коли ми з коліжанкою “Оселили” сонце на зиму, то я залишилася на пару хвилин в храмі. Наодинці з Сонцем, тишею і Сліпим…

Пару хвилин переросли в десятки, а Постать Кардинала Сліпого мене наче не відпускала. Золото вигравало на Його шатах, і затихало під стопами ніг.

Сонце також в покорі лягло на стіни і зупинилося, перестало мерехтіти, завмерло у теплій молитовній тиші.

Я мала дуже багато питань до Патріарха:

– що буде далі з проектом?
-звідки взяти бодай якісь кошти, щоб розвивати проекти у маленьких містах ?
-звідки чекати підтримки?
-та і чи варто це все далі робити, і кому це потрібно…

Цукерка

Патріарх мовчав , як і стомлене Сонце. Крім тиші не було нічого, хіба запах ранішнього кадила, який з дитинства мені асоціюється з запахом Бога. Будучи малою, я знала, як колись зустріну Бога, то буду знати, як він пахне….

Ікона

А ввечері, та ж коліжанка з якою ми ловили у Семінарійних квітах Сонце, привезла каву, ммм яку смачну( але я ще не пробувала :)))), і два цукерочки з передбаченням, собі і мені до кави….

То в мене, так, наче був лист від Патріарха….

Принаймні я так дуже хочу в то вірити

Автор статті: Olena Bilous.



Також раджу прочитати:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*