Четверта година ранку – повітряна тривога. Спимо, з головою накрившись ковдрою, бо об 11:00 мені треба бути на робочому місці, а чоловікові ще раніше.

Після шостої – відбій. Слава Богу, обійшлося без вибухів. О 9:00 сигналить будильник. Вимикаю і гортаю новини. Діма відсуває штори, а за вікном все біле. За ніч у нас випало досить багато снігу. Аж не віриться, що зараз квітень. Більше схоже на грудень. Правда, до вечора сніг повністю зійшов, а подекуди навіть дороги повисихали. Наче й не було нічого. От би ще так рашисти “зійшли”.

Вдень було спокійно, а ввечері сирени ще двічі сповіщали про загрозу з повітря. Жодного планування хоча б на годину вперед. Живеш тут і зараз. Думаєш про те, що будь-які побутові проблеми – дрібниці, не варті навіть найменшої уваги, у порівнянні із реальною загрозою життю. Якщо сильно хочеться з кимось посваритися, згадайте про це.

Читала про ізраїльський досвід у знищенні терористів (операція “Гнів Божий”). Як на мене, чудовий приклад для наслідування. Заздалегідь перепрошую у панотців, які це прочитають, але, можливо, якщо Новий Заповіт десь не спрацьовує, варто частково повернутися до Старого (“око за око, зуб за зуб”)?

Стосовно кадрів з Бучі, на мою скромну думку, “не відають, що творять” – це точно не про тих покидьків. Вони якраз чудово все “відали”. І мають понести за це справедливе покарання.

Сподіваюсь, новий тиждень буде кращим за попередній і принесе нам нові перемоги. Хай Бог помагає і оберігає наших захисників, щоб їм вдалося якнайшвидше очистити нашу землю від рашистсько-фашистської погані.

Слава Україні! – Героям слава!

Автор статті: Arwenita.