Що можна робити о 23 годині вечора під час повітряної тривоги, коли в будинку через аварію на лінії вже 3-ю годину немає світла?

Правильно – читати книгу. Зі свічкою. Про хлопця-підлітка з синдромом Аспергера та його детективне розслідування вбивства сусідського собаки (Марк Геддон. “Загадковий нічний інцидент з собакою”).

Якщо хочете дізнатись, як почуваються люди з таким порушенням психічного розвитку, дуже раджу почитати. Досі я й уявлення не мала. А бажано було б мати. Бо світ складається не тільки з відносно здорових людей, і хвороба не завжди дається взнаки фізично. Не знаючи про особливості внутрішнього світу таких людей, легко вважати їх щонайменше дивними, а як максимум – небезпечними і такими, від яких слід триматись якнайдалі.

Виявляється, людям з синдромом Аспергера дуже важко в людних місцях не через власні примхи або неприйняття оточуючих. Щоб відчути хоча б приблизно те саме, що й вони, увімкніть якусь дурну музику з колонок музичного центру на максимальну потужність і нахиліть до них голову, а ще поставте просто перед очима екран, який буде постійно блимати хаотичними яскравими плямами кислотних кольорів.

А ще деякі з них не можуть їсти продукти певних кольорів, не будуть їсти страви, які торкались одна одної в тарілці (наприклад, картопляне пюре і котлета). Також вони дуже люблять порядок в усьому.

Деякі проявляють феноменальні здібності до точних наук та фантастичну здатність до запам’ятовування. І це далеко не все. До речі, було б непогано, ввести в шкільний курс літератури хоча б 1-2 такі “інклюзивні” твори.

Щоб діти вчились не відштовхувати своїх однолітків з особливостями психічного розвитку, а приймати їх і допомагати їм. А щоб приймати, треба розуміти.

Автор статті: Arwenita.