Хто був в Римі, той знає, що деякі маршрутні автобуси, а мої були саме так,і їздять по колу. Тобто не треба переходити дорогу, щоб їхати у зворотньому напрямку.

Якщо тобі треба туди, звідки ти приїхав, сідаєш де вийшов, і будеш, де треба. Це перше. А друге, що на кожній форматі, чи то пак зупинці пише де ти, і скільки зупинок до твого району. Я в тому часі жила на Каппанелле.

Тому я наче все врахувала, і сіла, де треба і зупинки порахувала, тільки не врахувала, що в Римі, спека-спека, а потім блим і вже ніч. Темніє до 5-10 хвилин.

І от я вже за темна сідаю в свій автобус, і починаю загинати пальці на руці, скільки зупинок проїхала і скільки ще попереду, а ж тут глядь у вікно, а там знак ROMA і перекреслено, себто скінчився Рим.

А пальці на руці, ще залишилися ( він в нічний час не зупинявся там, де не було людей. Я підійшла до водія, і чемно і повільно почала пояснювати, що я проїхала свою зупинку, правда українською мовою. Але дуже щиро при цьому дивлячись йому в його голубі очі.

Він зупинив автобус, переклав то за допомогою телефону на італійську, я при тому додала, що мені додому во, як треба і взагалі я не місцева (сміється – авт.).

Водій оглянув автобус, побачив, що там ще 2 особи, які “Точно нікуди не поспішали”, розвернув автобус і відвіз мене три зупинки назад у місто.

Я, як ніколи швиденько дібралася помешкання. Заходжу і розказую ту пригоду своїй пані Марії.

А вона, так схрестила руки на грудях і каже:
– Люди, то ще світ такого не видів.
Я роззулася, і чемно відповіла:
– Ну …. тепер світ видів фсьоооо…..
і пішла спати!

Автор статті: Olena Bilous.