Народжений 25 січня, на саме Різдво, у родині священника, невдовзі і сам стає молодим семінаристом, проте всупереч волі батька їде складати іспити до Петербурзької медико -хірургічної академії, де вже до року часу знаходить велике коло українських літераторів і гуртується з ними довкола видання журналу….

Після закінчення медичної академії СтепанРуданський, занедужав на захворювання легенів, і просить про призначення повітовим лікарем на південному узбережжі Криму.

Він оселиться і працює працював в Ялті, карантинним лікарем в порту, а також лікарем у маєтках князя Воронцова.

Його небайдуже серце і широка подільська душа переймає на себе усе, що бачить, і до всього хоче долучитися. Він доклав багато зусиль для піднесення благоустрою міста, невтомно трудився як лікар і почесний мировий суддя Сімферопольсько-Ялтинської мирової округи, водночас цікавився археологією, етнографією, відновив розпочаті ще на Поділлі фольклорні заняття, продовжував поетичну творчість — головним чином, у галузі перекладу. А ще розказують, що навіть починає малювати….

Тепер починається новий період життя Руданського, він обертається в колах, де присутні Петро Ніщинський, художник Іван Айвазовський, а також поет та історик Микола Костомаров, Амвросій Метлинський.

Тепер Руданський ще більше натхненний на творчість і проявляє себе не лише, як письменник сатири, а береться до великих і важких перекладів Гомера і Вергілія…..

Всупереч волі батька, який вбачав в ньому лише священника, він став самородком тогочасної української культури, і назавжди увійшов у скарбницю нашого народу, як письменник, перекладач, етнограф і чудовий лікар…

У віці 39 років Степан Руданський помирає від сухот, а влада і містяни про яких він так дбав навіть не мають коштів ні на поховання, ні тим паче на пам”ятник.

У 1892 році питання про стан могили Руданського після відвідин Ялти порушив майбутній відомий громадський діяч Іван Липа, на той час студент медичного факультету Харківського університету: під псевдонімом «Іван Степовик» через львівський часопис «Зоря» він звернувся до українських громад з ініціативою «добру огорожу зробити і поставити поки хоч якого-небудь монумента з написом».

Наприкінці року один з лідерів української громади Одеси Михайло Комаров повідомив, що за гроші, зібрані на Шевченкових роковинах та від продажу портретів Руданського, на могилі поета було встановлено пам’ятник — «недорогий, але доволі гарний».

Але, щоб не закінчувати на такій сумній ноті, ось Вам трохи того теплого і щирого гумору, його щирого серця….