Перемога, спогади та пам’ять: особливий турнір ЛНУ пам’яті Осінчука

Пригадую, свого часу автор цих рядків уже неодноразово брав участь у подібного роду турнірах. Щоправда, було це дуже давно. Чесно, навіть не можу вже пригадати, який це був рік. Тоді ми одного разу стали бронзовими призерами, а ще раз посіли четверте місце.

І ось 2026 рік: я в останній момент погоджуюся на пропозицію п. Володимира і п. Степана знову взяти участь у вже традиційному одноденному футзальному турнірі й тим самим вшанувати пам’ять професора ЛНУ п. Володимира Осінчука.

Змагання відбулися на базі Навчально-спортивного комплексу Університету, і, окрім нашої команди, яка називалася «Команда випускників ЛНУ», також змагалися команди «Викладачів ЛНУ» та «Викладачів ЛП».

Згідно з форматом змагань, колективи грали за круговою системою. Один матч тривав два тайми по дванадцять хвилин «брудного» часу.

Спершу нам випала нагода схрестити зброю з господарями турніру. Досить швидко «Випускники» повели в рахунку — 3:0, але вже після перерви Степан Матула і компанія не без допомоги п’ятого польового гравця зуміли зрівняти цифри на табло. Проте іншої думки був Юрій Цибик, який підловив суперника на помилці та зумів здобути для своєї команди такі важливі три залікові бали.

Десять хвилин відпочинку — і ми граємо другу гру, проти команди «Львівської політехніки». Вона, до слова, видалася ще напруженішою. По ходу гри ми знову перемагали, але кінцівка таки була за «політехами», які за рахунку 3:2 хвилин п’ять точно штурмували наші ворота. Проте нам вдалося втримати перемогу й здобути Кубок.

«Срібло» здобула команда «Викладачів ЛНУ», яка в грі проти колег з «Львівської політехніки» лише під кінець матчу зуміла врятуватися від поразки й завдяки кращій різниці забитих м’ячів випередити суперника.

Після турніру відбулося урочисте нагородження учасників змагань. До речі, відзначу високий рівень організації. Кожна команда отримала кубок, медалі, а також було визначено найкращих у багатьох номінаціях.

Дуже приємно, що з року в рік ми збираємося на цьому турнірі не лише заради гри, а й для того, щоб згадати професора Володимира Осінчука. Такі моменти справді цінні, адже вони зберігають пам’ять, традиції та об’єднують людей.

Автор статті: Vorobus.