Із цікавістю та гумором ми любимо поспостерігати як чубляться українські політики. Особливо захоплює писколупка у парламенті коли починають рватися костюми від Армані та літати шкари від Бруні. Але нашим хлопакам-політикам йой як далеко до усвідомлення того, що значить небезпека боротьби за владу.

Звичайно, що підлості людській немає меж: вороги можуть і прибити (по-тихому), можуть кримінал пришити (із помпою). А ні, щоб, як у старі добрі часи: взяв військо, вийшов у відкрите поле, із високо піднятою головою та мечем в руці пішов на ворога.… Хто переміг у відкритому бою, той і правий. Ото часи були.

Отак от «відкрито» і почали чубитися сини князя київського Святослава після його смерті в 972 році. Було їх троє: князь Ярополк – найстарший, за батьковим заповітом став князем Київським і сеньйором роду Рюриків; князь Олег – середній син, отримав у володіння древлянські землі і мав правити Руссю після смерті Ярополка; наймолодший Володимир був відправлений правити у Новгород.

Отут є нюанс: у Новгороді княжа влада не була абсолютною, майже уся повнота рішень належала раді із 300 бояр, а князь виконував функції «міністра» оборони. Княжити у Новгороді було принизливо. Але Володимир був незаконнонародженим сином князя Святослава (від зв’язку із древлянською княжною-рабинею Малушею, що прислуговувала княгині Ользі), тому змушений був миритися з такою участю.

Здавалося б, що все в державі буде добре. Всі князі прилаштовані, при владі і грошах. І хто б міг подумати, що той у кого найбільше влади почне восьмирічну війну між братами. А не захотів Ярополк, щоб влада переходила (хоч коли-небудь) до братів рідних, бо за дітей хотів подбати власних. Пішов він збройним походом на Олега, якого й було вбито під Овручем.

Князь Володимир, отримавши відомості про братовбивство, узяв на підмогу варязькі полки (вони постійно базувалися в Новгороді) й по Дніпру пішов на Київ. Штурм Києва відбувся 980 року. Під час битви великий князь київський Ярополк загинув. Останній син Святослава і княжни древлянської – Володимир посів київський престол. …До речі у відкритій боротьбі із борзістю і підлістю.

Якби Володимир Святославович знав, яка бійня почнеться після його тридцятип’ятилітнього правління, де загине восьмеро його синів, то напевне не парився б реформаторством, а виїхав собі в якусь Чехію і спокійно дожив би до глибокої старості заможним феодалом без усяких державницьких мінінгітів. …Але про нього тоді б в історії ніхто не написав.

Мораль: так де ж узяти ту моральну владу?