Багатопартійність розвинутого суспільства обов’язково передбачає різносторонність думок та політичних поглядів. Громадяни можуть мати свої погляди на розвиток сучасних суспільних відносин та історичний розвиток держави. У розвинутому суспільстві можуть існувати і комуністи з націоналістами, і ліберали з макіавеалістами. Ніхто, ніякий закон чи суспільна мораль не можуть цьому чинити опір.

Дуже часто в сучасній Україні ми бачимо протистояння політичних сил. Вони є різними за своєю природою. Своєрідним українським феноменом є те, що провладні та основні опозиційні партії не сповідують чіткої ідеології в її класично-політологічному розумінні. Більшість таких партій є олігархічними з обох боків.

Реальними ідеологічними партіями, що можуть впливати на політичний розвиток сучасної України є Комуністична партія та ВО «Свобода». Так склалося, що ці непримиренні вороги сповідують абсолютно протилежні національні принципи. Так склалося, що навколо комуністів зосереджується російськомовне населення держави, а навколо «Свободи» – україномовне. Комуністичні прихильники не можуть відійти від радянських ідеологічних догм та історії, які є відверто ворожими українському національно-державному розвитку та незалежності держави.

Таке протистояння ріже єдиний державний організм. Питання політичних поглядів набуло рис вже міжнаціонального конфлікту в Україні. Це дуже зле. Так не має бути. Але ні одна політична сила і її прихильники ніколи не поступляться один одному.

Поки почалась війна із знищення пам’ятників – символів комунізму і національного руху. Згадаймо, роками руйнувався тризуб на Говерлі, два роки тому хлопці з «Тризуба» підірвали погруддя Сталіна у дворику офісу комуністів у Запоріжжі, «свободівські» депутати у лютому цього року завалили Лєніна в Охтирці. Протягом останніх кількох днів на Львівщині, Івано-Франківщині та Рівненщині пошкоджено 4 меморіальні об’єкти, присвячені Бандері та Шухевичу. Фанати «Чорноморця», взагалі дозволили собі виступити проти територіальної цілісності України з написом «Львов в состав России».

Що далі?… Українці вже знали громадянські війни: за часів козаччини і визвольних змагань 1917-1921 років. Закінчилось це завоюванням держав-сусідів: поляками і росіянами.

Війна проти пам’яті є абсурдом. На початку статті згадується термін «розвинуте суспільство». Тільки в ньому протилежні ідеології можуть конфронтувати на рівні парламентських баталій і не виноситись на громадян. Цивілізованість суспільства визначається його освіченістю. Нам до цього далеко. Навіть не віриться, що затятого комуняку можна змусити вивчити об’єктивну історію або ознайомитись з філософсько-ідеологічною спадщиною інших, відмінних від комунізму, поглядів. Це тупик.

Вихід, напевно, один – не чіпати тих ідолів (як не прикро це константувати), а діяти методами законодавчої ініціативи: проведення люстрації, позбавлення громадянства, депортація. Але на основі законів. Для цього потрібно більшість у Верховній Раді. Антиукраїнська затятість і ненависть плекана у них з материнським молоком із сімей завойовників. І бути подібним дибілові-агресорові не варто. Це небезпека громадянської війни. Цього допустити не можна!

Думаю, що перевибори таки на часі.