Про наше міністерство освіти (Лілія Гриневич) та його шалені реформи зараз не говорить хіба що лінивий. То виправляти помилки зеленим кольором замість червоного запропонує. То ще щось вигадає таке, через що довгий час напружено гуде, як високовольтна лінія, вся інтернет-спільнота.

І от, як кажуть, не пройшло і півроку – новий шматок реформи нашої багатостраждальної середньої освіти. Добрячий такий шматок. Такий великий, що заради нього довелося створювати цілу комісію. Антидискримінаційну. Що це і для чого? Коротко поясню.

Сьогодні всі (ну добре – певна частина громадян) просто збожеволіли на ґрунті, як на мене, уявної, нафантазованої дискримінації. Начебто хтось когось утискає за різними ознаками – статевою, професійною, кількістю членів родини і так далі. Наприклад, сказати «автор книги – талановита людина» не можна. Бо «автор» – слово чоловічого роду. Чого це жінка має позначатись чоловічим родом? Непорядок! Дискримінація статева! Треба казати «авторка». Про фемінітиви я детальніше розповім трохи згодом.

Тепер по суті. Антидискримінаційна комісія при Міністерстві освіти постановила прибрати з підручників слово «батьки» і замінити його на «рідні». Основний аргумент – а раптом в дитини нема батьків. Вона буде виконувати вправу і отримає морально-психологічну травму.

Як на мене, це – чергова маячня з дурдому на призьбі. Я закінчила школу, ліцей, університет. Разом зі мною вчились 25 чи навіть більше однокласників. І в жодного не було ніякої травми через якісь там слова у вправі. Ми думали, як би завдання без помилок зробити, а не розмірковували, є в нас хтось або щось чи нема.

Виглядає так, що нищиться будь-яка креативність. Натомість всіх знову заганяють у рамки. От, наприклад, вправа, де учневі пропонується розповісти про фільм, який він бачив останнім у кінотеатрі. І тут вбачають дискримінацію. Бо є діти, які жодного разу не були в кінотеатрі. І знову – психологічна травма. А проявити винахідливість і розказати про фільм, який бачив по телевізору чи в друга на комп’ютері? Кого ми виховаємо, якщо будемо весь час ховати дитину від потенційних вигаданих «психотравм» та весь час спрощувати завдання?

Не полінувалася відкрити підручник з української мови для 6 класу. Автор – Заболотний. Так от, там є така вправа. «На канікулах ваш однокласник планує поїхати на відпочинок до своєї бабусі. Розпитайте в нього, де живе його бабуся, яка там природа, як він буде проводити вільний час».

Отже, що ми тут бачимо? Аж дві дискримінації! Перша – гендерна. А чому це тільки однокласника питати, а не однокласницю? І скрізь займенники суто чоловічі – його, він. Друга – оця родинна. А раптом в дитини нема бабусі, а раптом вона нещодавно в інший світ вирушила – і дитина отримає психологічну травму під час спогадів? А якщо однокласник бабусю має, але ніколи до неї не їздив і не збирається? 

Коментарів на дану тему у соцмережах багато. Люди аж закипають, обурюючись. Хтось припускає, що таким чином готується підґрунтя для більш активної пропаганди гомосексуальності. Хтось вважає, що так знецінюється родина. Адже «батьків» уже не буде. Будуть якісь розпливчасті «рідні», якими можуть бути хто завгодно. І дві мами або два тата в тому числі. Хтось впевнений, що оця вся «мишача возня» – відволікаючий маневр від чогось більш важливого.

Я вважаю, що краще б уважніше досліджували зміст підручників на наявність помилок. Бо коли дитина знаходить у підручнику помилку (і навіть не одну) – то реально соромно має бути тим, хто дає «добро» на їх друк.

Автор статті: Arwenita.