Розвиток Церковного музею, супроводжується суцільною містикою.
Започатковуючи Музей, я часто засинаючи уявляла пусті стіни, і лиш де-не-де цінний і гарний експонат.
Тоді в снах, на стінах повзли картини, на землю стелилися килими, і коли надворі рясно падав дощ, мрії і сни були особливо багатими на експонати :)))))
Але це вже не сон….
І музей на сьогодні у збірці має більші 1000 експонатів, які майже щотижня поповнюються.
Це щось дивне і водночас величне….
….
Кожен проект, то мов народжене в тяжких муках дитя.
То тоді ти тримаєш його зі всіх сил, наче воно належать тільки Тобі, Тобі і більше нікому.
Але приходить час, і він хоче жити своїм життям, і треба вміти його відпустити.
Це доля кожної дитини і кожної мами, і кожного проекту.
Це зараз відбувається з проектом “Молитва до митрополита. Церковний музей” він вже тепер належить всім нам.
Тільки зранку отримуєш смс з Нової пошти, а там з Києва прислали давній Полтавський рушник. Приходиш на роботу, а на кріслі книги з бібліотеки отців з підпілля.
Приходиш додому, а під дверима вже чекають люди, як привезли речі для розвитку музею.
Дивно, і водночас радісно.
….
Варта відпускати дітей, людей проекти…. Нехай живуть своїм щасливим життям, тільки варта їх постійно супроводжувати і ніколи не залишати 🙂
Дякую кожному, хто розвиває церковний Музей у Кам’янці Бузькій і нехай Митрополит Андрей, прийме молитву і ваших рук і вашого серця.
Автор статті: Olena Bilous.
Написати коментар