Розвиток Церковного музею, супроводжується суцільною містикою.

Започатковуючи Музей, я часто засинаючи уявляла пусті стіни, і лиш де-не-де цінний і гарний експонат.

Тоді в снах, на стінах повзли картини, на землю стелилися килими, і коли надворі рясно падав дощ, мрії і сни були особливо багатими на експонати :)))))

Але це вже не сон….

І музей на сьогодні у збірці має більші 1000 експонатів, які майже щотижня поповнюються.

Це щось дивне і водночас величне….
….
Кожен проект, то мов народжене в тяжких муках дитя.

То тоді ти тримаєш його зі всіх сил, наче воно належать тільки Тобі, Тобі і більше нікому.

Але приходить час, і він хоче жити своїм життям, і треба вміти його відпустити.

Це доля кожної дитини і кожної мами, і кожного проекту.

Це зараз відбувається з проектом “Молитва до митрополита. Церковний музей” він вже тепер належить всім нам.

Тільки зранку отримуєш смс з Нової пошти, а там з Києва прислали давній Полтавський рушник. Приходиш на роботу, а на кріслі книги з бібліотеки отців з підпілля.

Приходиш додому, а під дверима вже чекають люди, як привезли речі для розвитку музею.

Дивно, і водночас радісно.
….

Варта відпускати дітей, людей проекти…. Нехай живуть своїм щасливим життям, тільки варта їх постійно супроводжувати і ніколи не залишати 🙂

Дякую кожному, хто розвиває церковний Музей у Кам’янці Бузькій і нехай Митрополит Андрей, прийме молитву і ваших рук і вашого серця.

Автор статті: Olena Bilous.