Поет житиме доти, доки читатимуть його вірші, і пам’ятатимуть історію його жертви за свій народ.
Щоразу приходячи до світлиці- галереї Роксоляни Шимчук не знаєш, що на тебе чекатиме. Тут я на стінах віднайшла ікони Улянки Нищук, яка потім долучилася до музейної збірки своїми роботами, тут я креслила в уяві простір нашого церковного музею, і саме тут я надихалася оформленням колекцій, створенням експозиції, і вивченням всієї етнографії.
Зайшовши до галереї, за мною зайшов високий чоловік на зріст, але навіть за широкою маскою, і скельцями змерзлих окулярів, можна було впізнати його.
Він зняв куртку, присів за невеличкий столик і почав підписувати книжки….
За високим на зріст чоловіком, ховалася дуже проста і доступна постать знаменитості.
З власницею галереї говорив тихо і з посмішкою, не порушуючи гармонію що панує в цих залах.
Я міряла шалики і прикраси, а Вахтанг підписував книжки, схиливши над столом , може навіть в покорі і в пошані до Стуса чоло.
Я стояла неподалік, і питала в себе і кожного з нас :
– Грузине, за що ти так любиш нашу землю, болієш її ранами, і торжествуєш її тріумфами ? За що щиро шануєш те, що для багатьох не є так важливим.
….
Чому Стус обрав саме його ?
Такий ж бунтар і горіючий ідеєю ? Такий ж романтик з тонкою душею до слова ?
Багато було запитань, але дуже багато відповідей я знайшла на сторінках книги.
Перша стрічка, яка описує перепоховання Стуса в Києві, починається з дати 19 листопада, саме в цей день я зустріла Кіпіані в галереї, а далі, читаючи справу поета, ти розумієш , що не прожити це поруч зі Стусом, не перехворівши його болями і тривогами, не пройнявшись його поезією, написати цю книгу просто неможливо…..
Я, з підписаною книжкою поверталася, мокрим бруком додому, шукаючи відповіді і повторюючи одну фразу,
дякую, Тобі , Грузине, що так любиш мій народ !
Дякую, Тобі
P/s цікаві речі відбуваються у цій галереї, але про це вже буде зовсім інша історія.
Автор статті: Olena Bilous.
Написати коментар