Кілька днів тому відзначили 24-річницю найбільшої техногенної катастрофи в історії людства. Сьогодні волів би подискутувати на цю тему, адже важаю її актуальною для розмови. Також цікаво, що дискусія буде сьогодні незвичою. Поспілкуємося саме про туризм, який став розвиватися в цій моторошній Зоні.

Знов ж таки товариш Воробус люб’язно погодився розмістити мої нотатки у своєму блозі, за що йому щиро вдячний. Ну що ж, рушаймо!

Власне термін туризм у випадку Чорнобильської зони відчуження – місця екологічної та гуманітарної катастрофи – застосовувати недоцільно, оскільки туризм певною мірою передбачає наявність таких атрибутів, як відпочинок, розваги та ін. За такими критеріями туризм в Чорнобиль звісно є неможливий, в першу чергу з етичних та моральних міркувань. В даному випадку слід застосовувати термінологію, яка б передбачала звичайне знайомство з певними об’єктами Чорнобильської зони відчуження, тобто інформаційно-ознайомчі візити.

Все більше і більше туристам хочеться чогось нового. Ось і з’являються погляди здійснити подорож до місця страшної катастрофи. Все більше людей прагнуть здійснити подорож в Чорнобильську зону. Що ж це таке ця “Зона”?. Вона включає в себе дві зони. Через перший контрольно-дозиметричний пункт “Дитятки” можна потрапити до 30-кілометрового сегменту і через другий контрольно-пропускний пункт “Лелів” до 10-кілометрового. До речі, саме в другій зоні радіаційний фон учетверо вищий і чесно кажучи туди б мені не хотілося. Якщо ж говорити про місто Прип’ять, то там маршрутні пересування обмежені і контролюються, а радіаційний фон зашкалює у порівнянні з нормою. Звісно існують особи – це або ж відчайдухи, що шукають просто пригод, які нелегально прокрадаються в порожні місцини заради веселощів і гострих відчутів, або ж це особи, котрі прагнуть здійснити наживу на предметах, які там залишилися. А офіційні організовані поїздки, до речі, відбуваються просто і доволі швидко.

Хочу ознайомити читачів зі свіжою статистикою. Нещодавно було проведено опитування Інститутом Горшеніна на тему “Чи вважають українці Чорнобиль небезпечним сьогодні”.

Ось ще одна цікава і свіжа статистика. Віце-президент Українського ядерного товариства Сергій Барбашов зробив цікаву заяву в ході круглого столу «Ядерна безпека України». Він зазначив, що екскурсії в зону Чорнобильської атомної електростанції користуються великим попитом. Пріоритетним для суспільства вважаються екскурсії для вчителів українських шкіл та учнів старших класів. Такі екскурсії безкоштовні і розраховані на 1 день. Групи відвідують саму ЧАЕС. Звісно, окрім безкоштовних екскурсій ядерного товариства існують, і платні екскурсії. Ці платні екскурсії організовують туристичні фірми та інформаційний центр електростанції. Такі екскурсії вартують до 100-200 доларів США для українців, і до 600 для іноземців, і можуть бути розраховані на 2-3 дні.

На жаль, чи то на щастя, мені не доводилося побувати у Зоні. Хоча можу припустити з власних думок та з прочитани в різних джерелах спогадів очевидців, що перше враження людей, які побували у цьому моторошному місці це – шок, гнітючість та пригніченість. Розвалені будинки, повсюду безлад та тишина. Неначе потрапив у пост-апокаліптичний фільм. ”Місто- привид”, як називають місто Прип’ять, всього дві милі від ядерного реактора, вкрите порожніми будинками, земля поросла чагарниками та рослинністю, подекуди видно стежини, які ведуть в нікуди. В будинках збереглося умеблювання, про яке мабуть колись мріяла кожна сім’я, що жила у Рядянському Союзі. Тепер ці меблі нічиї та пройняті тишою “міста-привида”.

Більше фото із зони можна переглянути на сайті відомого російського дизайнера Артемія Лєбєдєва Tema.ru.

При погляді на зону серце починає стискатися. Можна спостерігати, як вікна з будинків “дивляться” на закинуті дитячі площадки, вкриті протигазами. Подекуди у зоні можна побачити диках кабанів та оленів. Хоча не лише бродячі тварини та “тиша” живуть тут. Окрім науковців, що приїзджають сюди та персоналу станції, в зону щоразу прибувають звичайні громадяни, які колись тут жили та оселяються новачки. Їх називають щонайменше диваками. Це здебільшого літні люди, таких самоселів налічується близько трьохсот. Вони отримують медичне обслуговування та пенсії, платять за електроенергію, вирущують дещо на городах, їздять в найближчий район по харчі або ж купують їх в пересувного автомагазину, що бува приїздить сюди. Важко зрозуміти цих людей. Хоча здебільшого їм і важко зрозуміти нашу думку щодо цього. Одна сім’я переїхала сюди з Києва і повертатися не думає. За їхнім поглядом тут свіже повітря та хороша природа. Навіть взяли пробу води з криниці і перевірили в санепідемстанціїб і вона виявилася питною. Ось такі справи. До речі в цих “самоселів” наявна постійна перепустка, щось на взірець цього, що дає можливість перетинати контрольно-пропускні пункти без проблем.

Отже , як все ж таки можна потрапити до цієї Зони.

Туристичну поїздку в зону відчуження допоможуть здійснити туристичні агенства, які включили у коло своїх послуг візит до Чорнобилю. З одного туристичного буклета прочитав, що поїздка до Чорнобиля – це справжній екстрім-тур: “Ви відвідаєте райони міста, Вам покажуть закинуті території та кімнати будинків, здалека можна буде розгледіти найбільш радіаційний район, підніметесь у найвищу точку міста – на дах 15-ти поверхового будинку, поспілкуєтеся із самоселами, порибалите недалеко від станції” – приблизно так звучало.

Також поїздку в зону може здійснити Міністерство з надзвичайних ситуацій. Звертатися необхідно до агенства інформації, міжнародної співпраці та розвитку “Чорнобильінтерінформ” і звісно чекати на відповідь. Потім відповідно іде оформлення різних документів і у супровіді представника МНС можна здійснити подорож. Звісно перед цим потрібно завчасно переслати інформацію на контрольно-пропускний пункт і отримати відповідні дозволи.

Туристичні агентства називають мандрівку у Чорнобиль екологічним або екстремальним туризмом. Ну тут існує суперечна думка – Наскільки це дійсно туризм? Можливо це просто заробляння непоганих грошей на катастрофі. Здається багато заможних людей просто вирішує зайвий раз гульнути на фоні катастрофи, бо як бачите вже всі “єгипти об’їздили”. І купують собі футболки з написом “А я був у Чорнобилі”. Нонсенс. Існує і така думка. Точніше вона має право на існування. Звісно, з іншої сторони цікаво відвідати Чорнобиль, для того щоб вшанувати пам’ять тих сотень тисяч, які постраждали від катасрофи і досі страждають. Як би там не було, а такі тури існують.

До речі, туропереатори зазначають, що ці поїздки не шкідливі для здоров’я. Всі ділянки з підвищеною радіоактивністю закриті для відвідування. Загалом, як зазначають, радіоактивність знизилася до фонового рівня. За словами представників адміністрації зони, в середньому за день гість може отримати додаткову дозу радіації, рівну приблизно дозі, одержуваної під час двогодинного польоту на літаку. Однак для цього гість повинен дотримуватись суворих, але простих правил безпеки: “Не їсти місцеву їжу, не сходити з тротуару і йти лише туди, куди вас веде гід”.

Поїздка, як зазначають турагенства – є цікавою: тут і про історію катастрофи розповідають, і про її наслідки, і навчать, як поводитися в радіаційно-небезпечній місцевості, ознайомлять з наданням першої медичної допомоги в разі катастрофи, навчать користуватися протигазом та дозиметром, покажуть найбільш цікаві об’єкти, ви також дізнаєтеся актуальну інформацію про сучасний стан саркофага, з перших вуст дізнаєтеся думку, як надалі буде розвиватися сама зона. Звісно, це не повний перелік. Загалом програма туру залежить від рівня обслуговування агенства.

Також присутня думка людей, котрі залишилися жити в Зоні. На їхню думку, територія 30-кілометрової зони не брудніша, ніж сам Київ. І впевнені, що інфомація, якою володіє суспільтво про Зону, необ’єктивна та неоднозначна. Трішки знайшов і такої інформації, що в результаті припинення індустріалізації, вирубки лісів, обробки грунту та інших форм втручання людини радіація перетворила цю зону в один з найбільших у Європі заповідників, наслідки катастрофи призвели до оманливого стереотипу – подання інформації про зону як про ядерну пустелю, позбавлену життя, а насправді тут невинна природа, багата на великих тварин, такі як лосі, вовки, кабани та олені. Тут мешкає до 270 видів птахів, 31 з яких знаходяться під загрозою вимирання. Це одне з небагатьох місць в Європі, де можна зустріти чорного лелеку. Подейкують, що олігархи влаштовують тут полювання на кабанчиків та іншу дичину.

Важко припустити, що буде далі з цим регіоном. Одні люди прагнуть повернути власне майно і переїхати жити сюди. Вони мріють, що тут колись відновлять інфраструктуру. Проте держава зазначає, що про концепцію розвитку цього регіону не може йти мова, оскільки ще довго-довго тут буде панувати радіоактивність. Існує і побоювання людей, що може знову статися аварія. Адже ніхто не знає, що на даний момент відбувається в самому саркофазі.

Отож, як би там не було, знаю лише одне – катастрофа, яка відбулася в Чорнобилі 26 квітня 1986 року, заставляє задуматися над проблемами людства і потрібно шанувати пам’ять про цю прикру подію не лише в історії України, але й світу загалом.

Також волів би поділитися з читачами ще одним цікавим посиланням – http://www.26-04-1986.com/. У жовтні 2005 року московський фотограф і 6 художників з Москви, Мінська та Берліна вирушили на два дні в уражену радіацією зону. Твори цих митців нагадують про катастрофу, яка в будь-який момент може знову вибухнути, і цього в жодному разі не можна допустити. Своїми роботами художники спробували зобразити гнітючу дійсність. На сірих стінах будинків і воротах виникають обличчя людей, спотворені болем та відчаєм. Серед зображень зустрічаються іноді схожі на тіні образи. Мовчазний крик, загадковість та безпорадність позбавляють дару мови. Деякі з цих живописних творів відтворюють занепад навколишньої дійсності, запахом пустоти, що панує тут…

Дякую за увагу.

Автор статті: bankiduki.