30.04.2018 р. 
Люблю травневі свята, адже саме в цей час можна залишити на деякий час роботу та вирватися на декілька днів на відпочинок. Вже стало хорошою традицією саме в цей час підкорювати нові гірські вершини.
На цей раз ваш автор з компанією подалися до села Бистриця що на Івано-Франківщині щоб здійснити сходження на вершину Довбушанка.
Читати далі...
Похід на Довбушанку-2018. Частина перша (фото)
Люблю травневі свята, адже саме в цей час можна залишити на деякий час роботу та вирватися на декілька днів на відпочинок. Вже стало хорошою традицією саме в цей час підкорювати нові гірські вершини.
На цей раз ваш автор з компанією подалися до села Бистриця що на Івано-Франківщині щоб здійснити сходження на вершину Довбушанка.
Читати далі...
Думаю не треба зайвий раз говорити про те, що у Воробуса тепер нове захоплення. Річ у тому, що відтепер віддаю перевагу не поїздкам в гори, а в інші країни світу.
Поки що мій список не такий великий якби цього хотілося, але буду сподіватися найближчим часом все зміниться.
Про кожну країну та місто будемо говорити окремо. Почну з Чехії, коли розповім про особливості цієї нації.
Нарешті добралися мої руки до клавіатури й далі розповім про те, як я з друзями їздив у столицю Чеської Республіки місто Прага.
Звісно, перед тим як кудись їхати завжди читаю відгуки в інтернеті, питаюся друзів як вони їздили. Треба ж бути готовим до всього.
Повертаючись із подорожі в Прагу, у мене й моїх попутників була запланована зупинка у ще одному чеському місті під назвою Богумін.
Звісно, що дві години ми не хотіли сидіти на вокзалі й пішли на прогулянку. Як виявиться згодом, про це не пошкодую. Незважаючи на те, що місто досить маленьке (лише 31 квадратних кілометри), воно досить таки затишне.
Надворі й на далі зима, тому треба або з нею змиритися, або ж дочекатися тепла. Вже тоді можна буде робити вилазки в гори, на природу й так далі. Хоча, є й такі відчайдухи, що вже зараз беруть з собою рюкзак, трекінгові палки, намети й лізуть в гори.
Завершальну частину розповіді про зимовий похід Воробуса і компанії на гору Яйко-Перегінське розпочну з ночі.
В один прекрасний момент ваш автор зірвався посеред неї близько 3 години й перше що подумав, як це сходити в туалет. Звісно, що голим посеред зими йти небезпечно, то ж я почав шукати свій ліхтарик та спортивні штани.
Група розтягнулася... Двоє членів нашої команди пішли швидше, а Воробус і Гєник йшли позаду. Снігу значно побільшало.
Перед очима вимальовувалися такі краєвиди, що хотілося бути тут не лише два дні, а все життя. Настільки тут було красиво.
Черговий робочий тиждень розпочався й вже зараз ваш автор порадує наших читачів новою публікацією. Буде вона на туристичну тему, адже минулих вихідних Ігор Воробус і компанія вибралися в похід – зимовий.
Вже давніше писав, що маю нове захоплення – підкоряти карпатські вершини у зимову пору року. Так, можливо – це не так класно як, скажімо, ходити в гори влітку, але тут є свій кайф.
День четверга починаємо з поганих новин.
Так, як Воробус – любитель гір, то з прикрістю почув про варварське відношення певної когорти людей до колиби, яка була розташована під вершиною Яйко-Ілемське.
Це ж треба бути такими рагулями щоб зробити подібні речі. Проте, чому я дивуюся. У наш час від людей можна очікувати чого хочеш.
Те, що ваш автор любить ходити в гори відомий факт. І це, навіть не зважаючи на те, що на вихідних маю багато роботи й не завжди здається десь поїхати.
Та, менше з тим. Як наші читачі, мабуть, здогадалися у даній публікації мова йтиме якраз про гори.
Пригадуєте як після свята Дня Незалежності нашої країни громадськість сколихнула новина про те, що на найвищій вершині Львівської області горі Пікуй (1408 метрів) встановили 120-ти сантиметрову статую Ісуса Христа.