4.05.2018 р. 
Є у Воробуса хороша традиція на травневі свята ходити у походи. Фактично на початку травня розпочинається великий цикл літніх походів. Коли ж як не влітку ходити в гори. Цей рік, сподіваюся, виключенням не стане.
Є багато планів, які хочеться втілити у життя й ці плани пов’язані з підкоренням нових для мене вершин.
Читати далі...
Похід Воробуса і компанії на Довбушанку. Частина перша
Є у Воробуса хороша традиція на травневі свята ходити у походи. Фактично на початку травня розпочинається великий цикл літніх походів. Коли ж як не влітку ходити в гори. Цей рік, сподіваюся, виключенням не стане.
Є багато планів, які хочеться втілити у життя й ці плани пов’язані з підкоренням нових для мене вершин.
Читати далі...
Продовжуємо милуватися чудовими краєвидами українських Карпат. Як відомо, ваш автор на вихідних ходив на вершину Довбушанка висота якої складає 1754 метри над рівнем моря. Підніматися на неї можна з сіл Бистриця, Поляниця, Зелена.
Люблю травневі свята, адже саме в цей час можна залишити на деякий час роботу та вирватися на декілька днів на відпочинок. Вже стало хорошою традицією саме в цей час підкорювати нові гірські вершини.
На цей раз ваш автор з компанією подалися до села Бистриця що на Івано-Франківщині щоб здійснити сходження на вершину Довбушанка.
Думаю не треба зайвий раз говорити про те, що у Воробуса тепер нове захоплення. Річ у тому, що відтепер віддаю перевагу не поїздкам в гори, а в інші країни світу.
Поки що мій список не такий великий якби цього хотілося, але буду сподіватися найближчим часом все зміниться.
Про кожну країну та місто будемо говорити окремо. Почну з Чехії, коли розповім про особливості цієї нації.
Нарешті добралися мої руки до клавіатури й далі розповім про те, як я з друзями їздив у столицю Чеської Республіки місто Прага.
Звісно, перед тим як кудись їхати завжди читаю відгуки в інтернеті, питаюся друзів як вони їздили. Треба ж бути готовим до всього.
Повертаючись із подорожі в Прагу, у мене й моїх попутників була запланована зупинка у ще одному чеському місті під назвою Богумін.
Звісно, що дві години ми не хотіли сидіти на вокзалі й пішли на прогулянку. Як виявиться згодом, про це не пошкодую. Незважаючи на те, що місто досить маленьке (лише 31 квадратних кілометри), воно досить таки затишне.
Надворі й на далі зима, тому треба або з нею змиритися, або ж дочекатися тепла. Вже тоді можна буде робити вилазки в гори, на природу й так далі. Хоча, є й такі відчайдухи, що вже зараз беруть з собою рюкзак, трекінгові палки, намети й лізуть в гори.
Завершальну частину розповіді про зимовий похід Воробуса і компанії на гору Яйко-Перегінське розпочну з ночі.
В один прекрасний момент ваш автор зірвався посеред неї близько 3 години й перше що подумав, як це сходити в туалет. Звісно, що голим посеред зими йти небезпечно, то ж я почав шукати свій ліхтарик та спортивні штани.
Група розтягнулася... Двоє членів нашої команди пішли швидше, а Воробус і Гєник йшли позаду. Снігу значно побільшало.
Перед очима вимальовувалися такі краєвиди, що хотілося бути тут не лише два дні, а все життя. Настільки тут було красиво.
Черговий робочий тиждень розпочався й вже зараз ваш автор порадує наших читачів новою публікацією. Буде вона на туристичну тему, адже минулих вихідних Ігор Воробус і компанія вибралися в похід – зимовий.
Вже давніше писав, що маю нове захоплення – підкоряти карпатські вершини у зимову пору року. Так, можливо – це не так класно як, скажімо, ходити в гори влітку, але тут є свій кайф.