Продовжую розповідати про мою із Вертолітом подорож у Лавочне на гриби. У першій частині свою розповідь завершив тим, що зарослі у лісі ставали все більшими і більшими, але це нас не злякало і ми пішли далі.

Якихось пару хвилин і ми знайшли поляну із грибами, їх настільки було багато, що ми навіть не думали як далеко заходимо у ліс. Скажу навіть більше, ми взагалі перейшли якийсь маленький струмочок і опинилися на другій стороні лісу. Вчасно тут спрацював Вертоліт, який мене попередив що досить таки швидко починає темніти і треба потихенько повертатися назад.

Так і почали робити, але коли перелізли кілька кущів, то зрозуміли, що тупо заблукали. Спитаєте як можна було це зробити? А все просто, є така річ як блуд. Бачили б ви моє лице і лице товариша коли ми не знали куди йти. Як не підеш – усюди зарослі, повертаєш праворуч, проходиш кілька метрів і далі зарослі. А вечоріє досить таки швидко.

Добре, що ще мали із собою кілька канапок і теплий одяг, бо ніч обіцяла бути веселою.

Що робити, як знайти вихід, а уявіть собі як би ще глибше у гори зайшли? Врятували нас лісоруби. Вони гуділи за селом і ми зупинялися, пролазили важкі зарослі і йшли на той звук. По дорозі ми ще зустрічали гриби, але нам було вже не до них. Головне було вийти з лісу.

Блукали Вертоліт і Воробус години три, але вихід таки знайшли. Нарешті… Де ми вийшли? Як сказала нам місцева панянка – у сусідньому селі, що буквально у 2 кілометрах від Лавочного.

Що далі? Вирішили нарешті пообідати, бо добряче проголодалися. Що ми зробили? А просто сіли посеред села, розвели маленьке вогнище, посмажили сосисок, поїли, обдумали наші наступні дії і згодом пішли на поїзд.

Кілька слів про нього. Дуже великі інтервали є в його русі. Не може такого бути, щоб із Лав очного один поїзд їхав зранку, а потім аж пізно вночі. Так, є поїзди до найближчих станцій, але по 100 раз пересідати ми не хотіли, тому просто сіли собі на лавочці та й милувалися карпатським повітрям.

Підсумок подорожі. Отже, опеньок ми так і не знайшли, бачили лише білі гриби, моховики, сироїжки і велику кількість не їстівних грибочків. Додому трохи назбирали, але не так якби хотілося. Хоча, дід який сидів біля нас набрав білих грибів і цілу сумку. Напевно людина просто знає місця. Це також важливо у збиранні грибів.

І як не згадати про блуд. Чесно, нам дуже пощастило що ми так швидко знайшли вихід із лісу.

Автор статті: Vorobus.