Черговий робочий тиждень розпочався й вже зараз ваш автор порадує наших читачів новою публікацією. Буде вона на туристичну тему, адже минулих вихідних Ігор Воробус і компанія вибралися в похід – зимовий.

Вже давніше писав, що маю нове захоплення – підкоряти карпатські вершини у зимову пору року. Так, можливо – це не так класно як, скажімо, ходити в гори влітку, але тут є свій кайф.

У першу чергу у зимові гори кличуть пригоди. Коли, як не в грудні чи січні ти йтимеш по коліна в снігу, шукатимеш будинок щоб заночувати, а не замерзнути на вулиці й просто будеш насолоджуватися чудовим карпатським повітрям.

На цей раз Воробус і компанія вирішили поїхати в село Осмолода щоб звідти здійснити підйом на вершину Яйко-Перегінське.

Хто уважно слідкує за блогом, ті люди знають, що на цю вершину ми вперше ходили влітку минулого року. Враження залишилися двоякими, адже на вершині нічого такого окрім набридливого жерепу нема.

Проте, літо – це не зима. В цю пору року сніг так ховає жереп, що ти про нього й не згадуєш.

Та, про все, по-порядку.

Отже, наша подорож розпочалася у суботу зранку, коли компанія з чотирьох чоловік (один проспав) сіла в автомобіль й вирушила у напрямку Осмолоди.

Щоб сказати ніби по дорозі було що-небудь не звичайне, то ні. Багато спілкувалися, думали як будемо підніматися на вершину. Веселіше стало, коли почали під’їздити до місця призначення. Порадувало у першу чергу те, що дорога до Осмолоди була без набридливих ям. Завдячувати в цьому треба було снігу й морозу.

Ще кілька кілометрів й перед нами почали виднітися вершини прекрасних Карпат. Як же там гарно.

На дорогу витратили близько чотирьох годин й перевдягнувшись та пообідавши біля руїн туристичного притулку попрямували на вершину.

Відкрию маленький секрет. Біля підніжжя Яйка-Перегінського є притулок для туристів. Його координати вказувати не буду, але, думаю, що хто захоче його знайти – обов’язково це зробить.

Саме у будиночку на висоті ми й планували зробити ночівлю, залишити речі й вже наступного дня піднятися на вершину.

Дорога вверх видалася важкою й тривалою. Інколи мені здавалося, що ніколи не дійдемо. Снігу ставало все більше й більше, після осінніх походів втратив навики гірського туризму. Та й важкий рюкзак також не давав розвинути швидкість.

Пригоди лише розпочиналися.

Далі буде…

Автор статті: Vorobus.