facebook

Пригоди Воробуса й компанії у Вроцлаві. Пора додому

Воробус у Перемишлі

Що ніколи не любив, так це прокидатися серед ночі й кудись їхати. Триває це, мабуть, із 2012 року, коли почав активно подорожувати. Але, так складаються обставини, що таки треба вставати з теплого ліжечка серед ночі.

В останній день нашого перебування у Вроцлаві ми швидко лягли спати, адже о 5 ранку на нас очікував автобусний трансфер до Перемишля. Чому вирішили не летіти додому на літаку?

Відповідь проста – мої колеги хотіли придбати іноземних продуктів, а з ними у літак зась.

Скупитися вирішили у Перемишлі, а поки що на нас очікувала подорож на «FlixBus». Одразу ж хочу зазначити, що нічне життя Вроцлава фактично нічим не відрізняється від нашого. Так само на автовокзалі є бомжі, підозрілі молодики й так далі. Тому, обережним таки варто бути. Особливо це стосується людей, які подорожують наодинці.

Нічого видумувати не стали, а сіли в автобус й поїхали у напрямку Перемишля. «FlixBus» сподобався у першу чергу своєю чистотою, двома поверхами, доступним туалетом й привітним персоналом. На певний період часу мені навіть вдалося задрімати.

Щоб наші читачі розуміли, з Вроцлава до Перемишля їхати близько 8-ми годин.

Веселіше стало по приїзді у місто біля України. Якщо бути відвертим, то Перемишль чимось нагадав мені Україну. Рідна мова стала ближчою, зустрічали багатьох співвітчизників та й, нарешті вдалося перекусити.

Все-таки, 8 годин на канапках, то ж хотілося чогось рідкого. Таким смаколиком став польський журек. Не всім він сподобався, але ваш автор став виключенням.

Далі швиденько прогулялися центром Перемишля. Не сказав би що тут є що аж так глянути, але скучно точно не буде. При бажанні можна й в замок завітати, й навіть поїсти «кєлбаси».

Багато часу ми не мали, а швидко скупилися у супермаркеті й побігли на потяг. Щоб не морочити собі голову на пішому переході, ми купили «тікети» на потяг за маршрутом Перемишль – Київ. Все-таки, краще коли у дорозі перевіряють документи.

Людей у потязі було не багато. Мені здається, що персоналу та прикордонників було більше чим нас.

Дорога додому була довгою. Незважаючи на те, що експрес їхав зі швидкістю до 100 кілометрів на годину, складалося таке враження, що до Львова було не 100, а десь 800 кілометрів.

Втомилися... Треба відпочити й через деякий час знову подорожувати.
Куди наступного разу поїде ваш автор і компанія, нехай це залишиться секретом. Країна цікава.

Тому, далі таки буде...

P.S. Якщо когось цікавлять деталі нашої поїздки у плані цін на транспорт та проживання, то пишіть у приват. З радістю відповім на всі ваші запитання.




Публікації по темі:

1 коментар може ще щось напишете?

  1. Stakeholder 22.03.2019 пише:

    Цікаво які це такі унікальні іноземні продукти ви купили в супермаркеті у Перемишлі, яких немає у Львові 🙂

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*