Україна в небезпеці – ми вже кілька днів живемо без законодавчого органу держави. Верховна Рада шостого скликання склала повноваження, а нова Рада ще не прийняла присяги. Як то тяжко стало усім без депутатів. Усе суспільство зразу ж відчуло, що життя без парламенту погіршилось. Якби не стало президента, то, певне, всі б загнулися – з горя і безпорадності.

Старий парламент почав працювати ще за президентства Ющенка та прем’єрства Тимошенко. Склав повноваження в абсолютно інших умовах – Ющенко став опущеним політичним маргіналом, а Тимошенко – Юлькою «качанівською» з претензіями на отримання корони в межах тюремної камери. На карті України з’явилося нове князівство – Межигір’я.

Для ґрунтовного аналізу діяльності колишніх парламентарів потрібно б було затратити дуже багато часу. Це напевно б привело до сказу будь-яку нормальну людину, бо всі до єдиного рішення цього парламенту не пішли на користь пересічним громадянам. Якщо врахувати, що всі до єдиного голосування відбувались без реального кворуму, примітивним вставлянням у прорізи-щілини чужих карток-мандатів інших депутатів (тобто з нахабним порушенням Конституції), то жоден закон чи постанова Верховної Ради України не мають законної сили. Навіть рекомендаційної.

Найбільш гидко і жалюгідно стосовно власного громадянства виглядають антисоціальні «ініціативи» владної кагорти колишніх депутатів. Це урізання пенсій «чорнобильцям», виплат «афганцям», прийняття податкового кодексу та, нарешті, бюджету на 2013 рік.

Політичні рішення Ради не витримують державотворчої критики. Ратифікація Харківської угоди Януковича з Росією про залишення Чорноморського флоту як військової бази в Україні та прийняття «мовного» закону впевнено констатувало послідовні українофобські принципи регіоналів і комуняків.

Опозиція. Втопилася у власному багні. Фракції «Наша Україна-Народна самооборона» та «БЮТ-Батьківщина» перегризлася між собою. Купа-велика дупутатів зробили тапки до ригинальної фракції. Ніхто з опозиції не зробив жодного активно-жертовного та політично-агресивного кроку, щоб запобігти арешту своїх прапорів – Юри з Юльою. Покричали (навіть трохи голосно), поголодували на майдані (але не довго) і стали передачі носити по тюрмах.

Повна втрата солідності, честі, почуття взаємодопомоги та гуманності. Болото, тай годі.

Нема вже тих парламентарів. Аж легше стало. Повітря чистіше, горобці на сонячному морозі завзятіше цвірінькають. Політична екологія покращується. …Але поки що у наших мріях.