Казали мені не зарікайся що вже цього року не поїдеш на лижі, так воно і сталося. Воробус таки ще раз у цьому сезоні вирішив поїхати на лижі, а саме на свою улюблену гору Тростян. Вражень, як завжди, дуже багато і у сьогоднішній статті ними поділюся.

Отже, розпочну із того що їхати на лижі не планував, але якось так сталося що в останній момент я таки стрибнув у потяг, який вже відходить.

Чесно скажу, в таку рань Воробусу їхати ще не доводилося. Справа у тому що наш поїзд відправлявся зі Львова о 5 годині 20 хвилин, тому щоб хоч трошки роздуплитися ваш автор вирішив йти на вокзал пішки.

Людей на вулиці майже не було, але Воробусу було все рівно, я просто милувався нічним Львовом і його тишиною.

У поїзді заснути не вдалося, бо я з колегами активно обговорював вихідні дні і взагалі проблеми сьогодення, що аж інші люди в поїзді нам робили зауваження. Але, то таке, буденне.

Тростян. Прийшли ми на нього пішки, бо часу до початку роботи підйомників було ще достатньо, тому я і мої колеги мали можливість помилуватися краєвидами Славська. Враження просто таки незабутні.

Каталися ми у будній день, тому, людей щоб аж так багато не було. Працювали центр, північ, середній захід та деколи кріселка. Прикол відбувся цього разу такий що Воробус відкривав катальний день, бо мене першим відправили на гору.

Щодо самого катання, то воно мені щось цього разу на початках не вдавалося. Було навіть таке враження, що я взагалі вперше став на лижі: часто падав, не міг нормально повернути і лише заміна лиж все виправила. Хоча, як мені потім сказали, можливо і не в лижах була проблема а у мені бо був дуже втомлений.

Щодо катання, то, як завжди Воробус їздив на Заході, там було круто, але єдине що шкода що працювало там мало підйомників. Також на цей раз мені ще сподобався центр. Пам’ятаю як там розігнався, задивився на красиву дівчину яка їхала попереду мене, впав то думав мене не позбирають. 😀

Снігу на горі дуже багато і думаю що там кататися ще можна і можна багато часу. На півночі також їздив, на ньому менше горбів як на тій же чайник-штрасе. До речі, на півночі Воробус впав з бугеля і довго не міг піднятися. Не люблю я сам їздити на бугелі, а за відсутності людей приходилося. За те, файно полежав у лісі.

Тишина, нікого нема, ти в снігу, ще би дівчину і була би романтика.

До речі про дівчину, на центрі я одній дівчині Оксані співав свою улюблену пісню «Мельника дочка». Їй так сподобалося що вона почала підспівувати.

Одним словом катання вдалося на славу і розповідати ще можна багато чого, був би лише час і зникла би лінь багато друкувати.

Користуючись нагодою дякую всім людям які зі мною їздили і пану Андрію за хорошу компанію. Було весело…

Автор статті: Vorobus.