Травневі вихідні завершилися й таке враження, що від цієї ліні вже нікуди не втечеш, адже попереду нові вихідні й можна буде знову як слід відпочити.
Це буде потім, а поки що розповім про подорожі в яких за ці дні вдалося побувати. Розпочнемо, звісно, що із Мармаросів.
Подорож на кордон Румунії планував вже давно. В горах, близьких біля Львова бував вже не один раз і хотілося чогось новенького.
Зранку 30 квітня компанія із п’яти чоловік, в тому числі з вашим автором сіла в автомобіль і вирушила в напрямку села Ділове. Ще тоді один із колег задав мені запитання наступного плану, цитую: «А у нас точно буде все добре з дозволом на прохід Мармароським масивом?».
Звісно, що відповів ствердно, адже не так давно на Піп Іван Мармароський ходив мій хороший приятель і сказав, що окрім документів більше нічого з собою не треба мати.
Вирушили… Львів та й інші міста, які ми зустрічали по дорозі ще спали, плюс падав дощ. «Попахувало» зривом подорожі, адже йти в дощ на вершину – це не те що небезпечно, а й мокро.
Але, минувши Львівську область, почало розпогоджуватися. За мить і сонечко вийшло із-за хмар.
Що запам’яталося по дорозі в село Ділове, так це прекрасне місто Рахів і будиночки в яких живуть там люди. Мені досі дивно як можна було будувати свою домівку так високо в горах.
Колеги ще жартували, що хотіли би побачити як Ігор Воробус тягне холодильник в одну з цих хат.
За якихось 5-ть годин ми були в селі Ділове біля прикордонної застави. Саме там нам мали видати дозвіл на подальше проходження місцевими горами.
Воробус як керівник групи пішов оформляти всі документи й тут на мене очікувала невдача. Виявляється дозвіл через інтернет таки треба робити й на моє прохання таки нас впустити в гори молодий чоловік сказав, що це наші проблеми.
Якщо хочемо, то можна оперативно подати документи й наступного дня можна буде отримати бажаний папірчик.
Звісно, що мої колеги були не в захваті від такого й різними словами висловилися про мене. Прийшлося оперативно телефонувати у Львів й робити ці кляті документи. Благо, знайшлася людина, яка погодилася технічно допомогти.
День пропав…
Звісно, що стояти на дорозі ми не могли, то ж поїхали в село й там зупинилися біля річки на ночівлю. Галявина була прекрасна, за мить вже й вогнище горіло, варився бограч.
До речі, поки мої друзі готували їсти, автор взяв рюкзак і сходив на Ялинський водоспад/a>. Не пожалів, на відміну від моїх друзів, які спершу лінувалися піти зі мною, а потім вже було пізно…
Далі буде….
Автор статті: Vorobus.
Написати коментар