Продовжую розповідати про похід на вершину Стримба.

Минулу частину розповіді завершив на тому, що Воробус і компанія увійшли в ліс. Саме звідси й розпочався стрімкий підйом.

Якщо хто-небудь думає, що на Стримбу підніматися аж так легко, то ці люди помиляються. Хоча, коли ми вже потім зустріли туристів, які йшли по синьому маршруту, то вони нам розповіли що йти було не так важко, але довше.

Зелений маршрут коротший, але набагато стрімкіший. Йти приємно. В лісі як не крути є прохолода на відміну від того ж таки походу по хребті.

Згодом ми й на нього виліземо, але це буде потім. А поки що по дорозі колега Володимир знайшов білі гриби. Так вони нас порадували, що на кілька хвилин зупинилися щоб обійти все навкруги у пошуках його друзів.

На жаль, але більше лісових дарунків не знайшли. Заблукали тут чи що?

До речі, по дорозі на вершину трапляються цікаві вказівники. Зокрема, на одному із дерев була намальована червона стрілка. Що вона означає так і не зрозумів, адже по дорозі назад спеціально відірвався від моїх колег щоб зрозуміти що тут і як.
Пошуки виявилися безрезультатними. Джерела в лісі не було як і грибів.

Повертаючись до теми підйому на вершину поступово ліс змінився гарними полонинами.

Ще один стрімкий підйом і Воробус та компанія вилізли на хребет. Краєвиди тут просто зачаровують.

З одного боку хребет Красна, з іншого село Колочава. Цікаво було би побувати тут вночі й подивитися на ці вечірні вогні. Мабуть зачаровує.

Але, тут ночівлю робити не дуже класно. Перш за все тому, що довгий час нема води. І лише біля підніжжя Стримби можна натрапити на джерело. Воно буде праворуч по траверсу.

На самому хребті йти одне задоволення, Що цікаво, людей по дорозі зустріли не багато. Цей маршрут, незважаючи на свою мальовничість, не є таким популярним як той же підйом на Парашку, Піп Іван Чорногірський тощо.

Минаємо калабаню, яка утворилася з дощів, коней і за мить опиняємося на вершині гори Стримба.

Про вірний пункт призначення сповіщує табличка та хрест, який встановили тут ще на початку 2000 років.

Чимось Стримба нагадала мені Хом’як. Щоправда, на останньому я був взимку й нормально роздивитися краєвиди неможливо.

Вже традиційно для всіх вершин які ми відвідуємо заспівали гімн України, випили навіть холодного пивця й поступово почалися спускатися до автомобіля – місце звідки ми й розпочали свій підйом на вершину.

Дорога вниз чимось цікавим не відзначилася. Ну, хіба що ваш автор подер свої кросівки в яких лазив по горах років напевно зо п’ять.

Буває..

І як не згадати за хлопця Матвія, який зі мною піднявся на вершину. Так от, незважаючи на свій юний вік (10 років), він старався й зумів дійти до кінця. Бачили б ви його настрій в кінці дня.

Пообіцяв що ще колись з нами поїде на нові вершини. Головне щоб його взяли.

Автор статті: Vorobus.