Продовжуємо…

«Носяться за вітром ті, що за вікном,
В кольорових стінах своїх думок…».
(М. Бойко)

Антон прокинувся десь о дев’ятій ранку, зрозумівши, що не почув ранковий будильник. Але його заспокоювало те, що наразі не треба було поспішати. До призначених зустрічей ще був час, тому його можна було провести з користю для себе. Однак, сталося те, на що Антон аж ніяк не міг розраховувати. Він побачив дзвінок з незнайомого номера. Точніше – майже незнайомого.

Поєднання цифр йому здавалося знайомим, проте було складно згадати, де саме Антон бачив цей номер телефону. Але те, що сталося потім, стало для Антона повною несподіванкою.

– Алло.
– Привіт. Як ти?

Голос у слухавці здавався знайомим. Невже це Ніна? Не може цього бути! Вона майже ніколи не телефонувала першою! Хіба що на день народження.

– Я нормально. А хто це?

На іншому кінці на кілька секунд стало тихо…

– Ти видалив мій номер?
– Ніно, це ти?
– Так, це я. Не чекала я, що ти видалиш мій номер… А вчора ти казав, що пам’ятаєш його…
– Я чомусь думав, що ти мій номер теж видалила. Але твій номер я пам’ятаю…
– Як бачиш – не видалила. Я не видаляю номери хороших людей, хоча ми з тобою вже кілька років не спілкувались.
– Що ж, дякую. Я приємно здивований.
– Ти хіба не радий мене почути?
– Ніно, я тобі вчора казав, що радий тебе бачити. І чути теж радий. Просто все це так несподівано… Ти же майже ніколи не телефонувала мені першою… Тим більше, ми стільки часу не бачились…
– Все буває вперше. Як у тебе сьогодні з часом? Ти казав, що матимеш сьогодні час до вечора, чи не так?
– Так, тільки спочатку матиму кілька ділових зустрічей.
– До котрої години?
– Десь до 13.00. Потім буду вільний. А що ти хотіла?
– Може, давай десь зустрінемось?
– Ти хочеш зустрітись?
– Так. Знаєш, після того, як ми вчора побачились у метро, я прийшла до висновку, що нам треба побачитись та поговорити.

Як же давно Антон мріяв саме про таку зустріч… Коли він востаннє розмовляв з Ніною по телефону та пропонував їй зустрітись, то вона сказала, що це – не зовсім гарна ідея. І після цього у серці Антона закралася образа на Ніну. Але ж він не міг їй прямо так сказати зараз, по телефону. Це було би надто жорстко. До того ж, у душі він вже погодився на цю зустріч.

– Так, ти маєш рацію. Нам дійсно треба зустрітись та поговорити. Де і о котрій тобі буде зручно?
– Давай о 15.00 на Набережній?
– Добре.

Далі буде…

Автор статті: Terentyev.