Як Воробус їздив на Сплав. Частина друга (відео)

Сплав Воробуса

Продовжую розповідати про сплав, який нещодавно вдалося зробити мені разом із колегами по річці Свіча.

Першу частину розповіді я завершив тим, що ми пройшли інструктаж і потрохи почали спускатися на воду. Група дітлахів на чолі з керівником групи поїхала попереду, ми ж замикали «пелетон», адже мали насос.

Те, як класно пройшли цю перешкоду малюки треба було бачити. Це додало позитиву і ми з п. Мар’яном теж думали так гарно проїхати, але не тут то було.

Як тільки ми виїхали на воду, нас почало круто нести. Ні повертати, ні гальмувати я не вмів, то ж на першому ж мості ми круто врізалися у перешкоду. Навіть більше, мій напарник був у шоці, що я так просто здався і почав за нього триматися.

Як наслідок, я отримав від нього на горіхи. Ще кілька метрів і ми сіли на камінь. Зіштовхнути на воду знову його важко, адже ми прив’язані. У найближчих постах я дам кілька порад як правильно спускатися по гірській річці на катамаранах.

В один момент у мене було бажання завершити з цим всім ділом, тим більше, що напарник був на мене дуже злий.

Проте, згодом він почав мною керувати, показувати як правильно повертати і швартуватися до берега. Нарешті я почав відчувати кайф.

Єдине, що мене нервувало в ці хвилини, так це ноги. Реально, їхати дві з половиною години на колінах було дуже важко. Часто вони затерпали, а в мого напарника навіть почали ловити корчі.

Ще кілька сот метрів і вже не було такої невизначеності як колись. Так, гребти веслом було важко, інколи навіть це робив через не можу, але плили далі.

Не знаю чому, але коли наш катамаран знімали на відео, то ми без проблем проходили перешкоди. Як доказ, одне із таких відео:

Реально, сплавлявся я вперше, але відчув задоволення від такої забави. Ти постійно у напрузі, навкруги класна природа, тепло (у червні побачити такий великий рівень води на гірській річці – це рідкість) і, звісно, що пригоди.

Вже коли ми мали фінішувати, на сусідньому катамарані наш колега п. Ігор випав у воду. Сміху то було… Перед тим він сміявся, що ми погано їдемо, а тут він сам випав і ще й загубив один із кросівок. Поки Ігор «роздуплився», то «шкар», мабуть, вже був десь у Долині.

Подорож підходила до свого логічного завершення. Згодом автор цих рядків викинув у сміття й своє взуття, але це були дрібниці. Релакс на пару з екстримом вдався.

Більше фото ТУТ.

Згодом нас очікував смачнючий обід, який, як і сам сплав, організував Турклуб «Манівці. Велика подяка їм за це.



Також раджу прочитати:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*