Сходження Воробуса й компанії на вершину Негровець. Частина друга

Воробус на схилах Негровця

Поступово ми зайшли в ліс. Сонце вже не так «смажило», то ж можна було спокійно йти до вершини. Здивувала серйозно протоптана дорога.

Склалося таке враження, що тут їздять на автомобілях. Я навіть назвав цю ділянку дороги «старим австрійським райштоком». За мить ми помічаємо покинутий мотоцикл. Хоча, чому покинутий? На ньому місцеві приїхали аби збирати чорниці. Цей бізнес у літню пору року є актуальним як ніколи.

Мотоцикл

Минаємо мотоцикл і за мить потрапляємо на джерело. Воно тут невеличке, але водички набрати у баклажку можна. Його прогавити неможливо.

Джерело

«Автомобільна» дорога скінчилася і Воробус з колегами вийшов на крутезну галявину. Тут ми побачили тисяча та один лопух, спалені дерева від блискавки й ще крутіший підйом на гору Негровець. Так виглядало, що зона комфорту завершилася.

Лопухи

Відпочивши хвилин зо десять, поївши чорниць, попрямували до мети сьогоднішнього дня. Червоне маркування, особливо в лісі, не зникає, тому тримайтеся його постійно.

Ще кілька метрів підйому і ми натрапляємо на «метрові» білі гриби. Їх тут багато. Недаремно ввечері наша компанія посмакує цими лісовими дарунками.

Далі ж підйом ставав ще крутішим. Якби ж ви знали, що за декілька сот метрів ліс залишиться внизу, а ми виліземо на мегагалявину. На своїй історії походів не пригадую подібного. Навкруги було настільки крутезно, шо не хотілося звідси йти. Якби була нагода я б тут навіть переночував. Для цього є всі можливості (вода буде далі біля гори Негровець, плюс треба мати примус).

Робимо багато фотографій на фоні неймовірних краєвидів і прямуємо далі. Як завжди, тримаюся позаду групи й помічаю, що загубив свій buff і подер кросівок. Як я так? Про що думаю? Закохався чи що? Мавок то не зустрічав по дорозі.

Йти треба далі, що й успішно робимо. Перед нами видніється якась вершина. Як виявляється, це гора Горб. Її ми траверсуємо і за мить помічаємо велику кількість людей. Чомусь вони всі стоять в одному місці. А там, до слова, є джерело. Не дивно, що під час тридцятиградусної спеки, це джерело, як ковток повітря.

У нас були запаси води ще з минулого джерела, то ж попрямували далі. Залишалося докласти останні зусилля аби піднятися на Негровець. По дорозі ми й на далі розглядали краєвиди цієї частини Карпат. Кидається в очі озеро, яке знаходиться внизу гори.

Тепер я знаю, що є озера не лише Свидовця, а й Негровця. Отакої…

Чи вдасться групі Ігоря Воробуса дійти до мети і яким екстремальним був спуск до початкової точки нашого сходження читайте у третій частині розповіді.



Також раджу прочитати:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*