Сходження Воробуса й компанії на вершину Негровець. Частина третя

Негровець та Воробус

На вершину таки ми зуміли піднятися, але, якщо чесно то вона не вразила. На сусідньому Горбі принаймні стоїть хрест, а тут нічого: ні вказівника що це саме Негровець, ні чогось надзвичайного.

Довелося самому поставити посеред гори «патик» і зробити фото на згадку. Що порадувало, так це краєвиди. Як же красиво спостерігати за неймовірними пейзажами із Негровця.

Вершина

Наша група втомилася. Це було помітно по тому, як ми куштували харчі, які залишилися в рюкзаку. Все «пішло» як по маслу. Якихось 15-ть хвилин відпочинку й ми повертаємося до нашої машини.

Почали налітати хмаринки і ймовірно насувався дощ, тому треба було швидко спускатися до точки відліку (автомобіля в селі Колочава). Тут треба завдячувати нашому поводиру Володимиру, який не лише всіх підганяв, а й згодом знайшов кілька величезних білих грибів. Отакої…

Краєвиди

Щодо вашого автора, то я серйозно втомився. Такі маршрути я переважно проходжу за два дні, а тут довелося бігти (7 годин туди і назад – рекорд). По дорозі ми зустрічали інші групи людей, які лише піднімалися на Негровець, відвідали вершину Барвінок, яку при підйомі траверснули й навіть поспілкувалися з місцевими, які також поверталися в село, але з чорницями.

Це їхній бізнес як не крути. Кажуть, що за день на чорницях можна заробити більше тисячі гривень.

Ледь не забув, по дорозі назад травми коліна зазнав наш колега Ярема. Хлопчина тримався добре й успішно, звісно, що із запізненням, але зумів дійти до автомобіля.

Втома відчувалася в усіх членів нашої групи, але про неї ми швидко забули, коли пішли на річку покупатися. Кайф був ще той. Єдине що мені там не сподобалося, як і в усьому селі Колочава – гори сміття. Я розумію, що ліньки його виносити. Хоча ні, я не розумію цього. Там де живеш і «срати» (вибачте за тафтологію), неприпустимо.

Попереду на нас очікувала друга ночівля в горах. Довго думати ми не стали, а повернулися до місця, де ночували перед підйомом на Негровець. Здається нічого особливого якби не один момент. Коли ми з’їхали з головної дороги, то побачили велику кількість автомобілів. Виявляється сюди полюбляють приїздити весільні пари та їхні гості на фотосесію. Ох, і красунь було в цей вечір там.

Ми ж «вивантажилися» біля свого місця й почали готувати вечерю. У меню в нас була гречка та гриби зі сметаною. Смакота то яка…

Похід вихідного дня поступово завершувався. Попереду на нас очікувала дорога додому й трудові будні. Як і планувалося, після Стримби був підкорений Негровець. Не знаю чи вернуся найближчим часом сюди ще, але копієчку, в згадувану раніше річку, я таки кинув. Щоб повернутись?



Також раджу прочитати:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*