Думали ми, гадали і таки надумали поїхати велосипедами у населений пункт під назвою Старе Село. А це, як не крути, а близько 55-ти кілометрів у дві сторони. Близько двох місяців Юліана, Ігор та я тренувалися і вирішили спробувати щось нове.

Особисто мені було цікаво глянути на місцевий замок. Стільки разів проїжджав біля нього потягом, а щоб побувати всередині чи хоча би біля нього, ніколи.

То ж, гарного недільного ранку група у складі трьох чоловік взяла курс у напрямку Старого Села. Звичайно, ніхто нікуди не поспішав, взяли перекус й потихенько почали їхати. Єдине що лякало (Юліана полюбляє мене цим слово підколювати), так це спека. Вже о 10 годині ранку на вулиці було близько 22 градусів з позначкою «+», тому треба було хоча б до обіду приїхати на місце.

До Давидова ми їхали суто по проїзній частині. Як мені, так і приятелям сподобалася велосипедна доріжка, яка починається одразу ж після повороту на Сихів. Їхати по ній одне задоволення. Так, інколи треба набирати висоту, але загалом згодиться. Веселіше стало біля об’їзної дороги. Там є кільце і ми чемно їхали колоною.

А ось і поворот на Давидів. Саме там ми зупинилися на перший перекус.

Не сказав би, що втомилися, просто, мабуть хотіли поспілкуватися. Та й, зрештою, хотілося поспілкуватися. Рацій то ми не маємо аби вести розмови під час їзди.

Далі ж треба їхати через село, адже по трасі їхати некомфортно. Так ось, щоб наші читачі орієнтувалися, на першому повороті повертати не потрібно. Бажано проїхати ще метрів триста й біля вказівника «вулиця Львівська» заїхати у село. Звичайно, наша група втішилася що ми вже були на пів дорозі до пункту призначення. Якась мить і ми в селі. А далі почалися приколи.

Наш колега Ігор почав питати місцевих чи правильно їдемо до замку. Смішно, але ці ж місцеві сказали, що не вірно. За їх словами наша група мала повернутися на шосе і їхати з фурами. Кадри ще ті. Воробус довірився інтуїції й якомусь панові й ми поїхали далі – по приборах.

Кілька порад:

– треба доїхати до колії;
– перетнути її;
– їхати фактично постійно біля неї;
– потім виїхати на грунтову дорогу та їхати нею;
– далі знову село…

Дуже добре, що я і решта членів нашої «Велопедальки» маємо гірські велосипеди. Шосейним тут було би їхати важкувато.

Запам’яталася наша подорож якраз полем і посиденьки там. Так було файно, що вже й за замок забув.

Але, лінь та балачки відкинув у сторону. Попереду на нас очікував Старосільський замок.

До речі, поступово грунтова дорога перейшла у нормальну, асфальтовану. Одразу ж помічаю, що тут живуть заможні люди. Будинки один кращий іншого.

Спекотно… але покупатися немає де. Качки плавають у річці, але ж ми не качки. 😀

Далі буде…

Автор статті: Vorobus.