Осіння велопрогулянка. Остання в цьому сезоні?

Покатаємося восени

Що ж, друзі, вихідні позаду, розпочався новий робочий тиждень і настав час порадувати наших читачів новими публікаціями.

Зокрема, сьогодні будемо говорити про велосипеди. Давно я нікуди не вибирався. Але, перш ніж викласти у світ чергову розповідь, цитую свого співробітника: «Ігоре, звідки у тебе стільки сил щоб і футбол грати, і на велосипеді катати?».

Відповідаю, тренувався роками, фізична готовність чудова, найголовніше аби щось інше не було, скажімо, коліна. Ось тоді стає кепсько.

Отже, вертаємося до наших пирогів - осінньої велопокатульки. Ще зранку я написав у чаті колегам, що кататися не буду. Нарікав на дощ, сирість та й, якщо чесно, почувався не дуже. Близько двох тижнів хворію і ніяк не можу вилізти з того стану. Думав може «корона», але жодних ознак нема. Єдине що турбує – це втома.

Але, добре подумавши та й, зрештою, колеги переконали таки їхати. Хоча, перед тим у мене мало бути легеньке футбольне тренування. Взяв свого «коня», виїхав на вулицю і думаю собі що я роблю, реально було холоднувато для мене. Проте, після кожного нового кілометру дистанції на душі ставало тепліше. За якихось 25-ть хвилин я вже був на Стрийській-Науковій. Там на мене очікувала ще одна «приємна» зустріч. Якийсь неадекват «наїхав» на мене чому це я їду по дорозі й він не може обігнати. Поговорили на підвищених тонах. Вкотре переконався, що у нашому місті є багато «любителів» велосипедів.

Але, то таке.

Погравши у футбол, я поїхав на зустріч до своїх колег. Запізнився... Але, на моєму шляху зустрічав багато велосипедистів. От і думаю зараз, а що було би, якби я не погодився кататися. Сидів би «кис» вдома.

Зустріч із «друзями по конях» вдалася. Ми не хотіли просто мерзнути у парку, а вирішили поїхати в ліс і розпалити багаття. Якщо чесно, не пригадую, коли востаннє я влаштовував пікнік саме в листопаді. В горах може десь давно.

Вогонь розпалити було важкувато, але реально. Дякуємо п. Юричу за нього. Без вогню не було би сосисок, без Юліани ми би не їли сирники, без Андрія не було би класного сиру, а без Ігоря би не було смачної водички.

Не відмовили собі у задоволенні ми й поспівати. За якусь мить лісом пішло ехо від «Час рікою пливе», «Стоїть гора високая». Люблю я ці пісні, хоч візьми мене і прибий.

Що не подобається під час осінніх прогулянок на велосипедах – це швидко темніє на вулиці, відносно холодно ввечері й небезпека осіннього листя. Впав я вчора добряче, але це через мою неуважність і розслабленість. Перед тим же, коли їхав лісом наїхав на крутий корінь. Добре що мій «кінь» був готовим до таких несподіванок. Сміялися би мої колеги якби я впав у болото.

Осіння прогулянка вдалася, всім дякую за компанію. До нових зустрічей.



Також раджу прочитати:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*