5.02.2021 р. 
То вже вспокійтеся з тим своїм успішним успіхом. Дякуйте, що маєте за що жити і ні на кого не рівняйтесь. А ще якщо без боргів і кредитів – то взагалі тіштеся. Он мені сьогодні вранці, в 9.05 – десь не спиться їм – колектори дзвонили. Одна дівчина, якої я вже не бачила 10 років, дала мій телефон, коли кредит брала. Ну я тим колектаром нічим не допомогла, бо я нічого про неї не знаю.
Але, чесно кажучи, якщо вона десь знайшла мій телефон, ліпше б вона до мене подзвонила і я б їй без відсотків гроші позичила. Ага, і ще вчора мені стільки людей написали, ну так, з пріколом, якщо я така лохушка, що готова всім гроші позичати, навіть шахраям, то що б ще їм дала.
А от би дала, знаєте. І давала. Раз на тиждень – через рік віддали, раз до п’ятниці – вже два роки повертають. Але давати треба ту суму, яку не шкода втратити і все.
Бо мені теж давали. Ну це такі історії, які з одного боку багато років хотілось забути, як страшний сон, бо ми ж усі успішний успіх маємо. Але? коли тобі скоро сорок, то вже на ті всі сороми пофіг і сприймається це як досвід, як минуле, зрештою, навіть як гордість – тому що ми змогли, ми “вижили”. Тому, я розповім цю історію, коли ми позичали гроші, то я ще мала була.
Отже, моя мама – продавець. Але, не такий продавець, якими всі у дев’яності ставали від безвиході, а такий дипломований – у 80-тому закінчила на відмінно училище, працювала в тих радянських овочевих магазинах, де квіточки з буряка і моркви для декору вирізали, мала купу накрохмалених пілоток і повну заборону на манікюр (зараз усі продавці з манікюром), а ще мала доступ до дефіциту різного, особливо мандарино-апельсинового – у нас в підвалі могло лежати по сто кілограмів апельсинів — і всьо майо-майо!).
І на початку 90-х уже овочевих магазинів не було, але були плодово-овочеві бази, які мали монополію на лотки (ятки, як їх там назвати). То ще ті лотки, де кілометрові черги і стоси ящиків вищі за людину – там і помідори на закрутку брали, перці, виноград на компоти, цибулю на зиму тощо.
Вже десь в 93 році усі овочі почали продавати на базарах і овочеві лотки перетворювались на фруктові – оце банани, апельсини, лимони тощо. Бази почали закриватися і оті продавці залишалися на своєму лотку, уже як власники. З постачанням тих бананів і цитрусових проблем не було, бо ті, хто возили на базу – тепер почали возити безпосередньо на кожен лоток.
У той час, коли всі заводи закривалися, було масове безробіття, для моїх батьків із тим лотком був зірковий, у плані фінансів, час. Але аж рік, бо в 1994 році тато раптово помер.
Автор статті: Yuliana.
Тема цікава, але от так писати роздуми розірвано то капець погано, пані Yuliana чи не краще написати все в одному пості, що хочете сказати про той “успішний успіх” без тих всіх “далі буде”. Я колись теж дробив статті, але зрозумів, що то погана практика і намагаюсь тепер уникати її на своїх сайтах. Мабуть то можна було б дробити якби там був лонгрід на 5 сторінок і 10 тис. знаків, але у вас тут буквально кілька абзаців і недокінчена думка… Ігоре, краще зовсім то все видалити і опублікувати суцільним постом.