Завершальна частина роздумів Юліани про успішність людини.

Мама залишилась сама на тому лотку, та й в принципі теж сама, бо з родини у нас тільки баба. Це було важко, тому мусила брати напарників,які пили, крали гроші… Кароче торгівля -страшна річ, тут тільки або сімейний підряд, або, як тепер – оце з відеокамерами і охороною.

Відразу скажу, що якесь серйозне безгрошів’я, речі з секондів чи ще щось таке нас у 90-ті оминуло. Все, звичайно, було в притик по грошам, жодних там відкладень, але і одяг ми з братом мали гарний, і по таборам їздили, і кишенькові спочатку на жуйки, потім на сигарети завжди були.

Але це було завдяки тому, що весь товар тоді давали під реалізацію – взяв, продав, віддав гроші. Ну це фрукти — товар, який швидко псується, тому сьогодні взяв товар – завтра віддав гроші і взяв нову партію, таких серйозних відтермінувань не було.

І от коли почав зароджуватися “Шувар”, а ще перед ним гуртова торгівля екзотичними фруктами була на Привокзальній, на площі Липневій постачальники перестали привозити і давати фрукти під реалізацію. Ти мусив купувати фрукти за готівку.

Ця готівка раз була, раз не була — тоді, коли треба було купити верхній одяг, чоботи, там за путівку в табір заплатити, чи телевізор ламався, газова колонка вічно барахлила, ще й блискавка влучила – холодильник згорів – віддавалися обігові гроші на це і все. За що купувати товар?

Так от, пригадуєте, це ж 90-ті, оця вся вулична торгівля і біля нас, на “п’ятачку” продавали і сємєчкі (я думала тоді – бідні люди, а вони за ці гроші будинки собі в Закарпатті вибудовували), і сигарети, і тошнотики, і булочки, і якісь домашні трубочки, і квіти (первоцвіти) і все, що хочеш. І от ці всі люди, які теж не були багатими (ну крім тих, що сємєчки продають), вранці нам (кажу нам, бо вже з років 15 була повноправним маминим компаньйоном) по 10 гривень скидувались, щоб ми купили товар, який в принципі ми продавали до вечора. Відповідно і гроші їм усім протягом дня віддавали.

І ніби не на довго ми позичали — на кілька годин, але це тривало роками! Я пишу і в мене течуть сльози — я настільки вдячна усім тим людям. Ми ж не лише жили за ті гроші, ці їхньо-бананові гроші, ми з братом ще й у вузах за них вивчились. І я це добро ніколи не забуваю і тому готова позичати гроші навіть шахраям (жарт).

Ой, як завжди, намішала горох з капустою, понаписувала все підряд, зараз скину у фб, хтось мене критикне (а я крити не визнаю в принципі), я розізлюсь і то всьо видалю.

Автор статті: Yuliana.