Про створення власного клубу. Частина друга

Шалені мами
Продовжуємо…

От про це і будемо говорити у Клубі шалених мам. А зараз до знаків. Приїхав з Києва мій двоюрідний брат – співак і шоумен – і каже мені: я обожнюю тебе читати, чому ти не ведеш блог. Ну я пояснила, що я не звєзда розмовного жанру, на що всі присутні просто голосно розсміялись.

Ну Ок, я люблю поговорити. Але ж не на камеру. Її треба налаштувати, треба якось намалюватися, голову помити, халат нарешті з себе зняти. Ні-ні, прямі ефіри – це НАРАЗІ не для мене. Я люблю писати — і пишу. Але мою писанину ніхто не лайкає – 30-50 вподобайок за текст, і трошки більше – за фото з дітьми. То який з мене блогер?..

Брат переглянув мою сторінку у ФБ – 500 друзів проти його 5000. Питає чому так мало. Ну як чому: бо я щодня когось видаляю! Хочу, щоб моя сторінка була затишною і домашньою, щоб усі свої, усі найближчі.

Ну то свої глянули на фоточку, вспокоїлись, що в Канді все Ок і навіть забули або й не подумали лайкнути. Писати треба для незнайомих людей теж, бо їм цікаво. І в очікуванні наступного допису вони і лайкати тебе будуть, і коментувати, і навіть, боюсь цього слова, бо мене тим ніхто не балує – РЕПОСТИ робити!

Позавчора у нас відбулась ця розмова, але ні на що тоді вона мене не наштовхнула. А вчора вранці я розмовляла із своїм рідним братом. Питаю, а чому це ти вчора з нами не пив, не уважаєш)))
А Юрік каже: “я маю стільки роботи перед святами, вже з восьмої працюю.

Просто не маю часу на будун”. І я так аж йому підзаздрила. Я теж хочу щось робити. Ні, я працюю, в мене з роботою і зайнятністю все ок. Але я хочу щось масштабне, щось потрібне людям, щось, що прикрасить комусь життя (ну от мій брат керуючий готелем і рестораном — вони прикрашають усе, готують нове мені, святкові програми, все, щоб гостям було цікаво).

А я теж хочу бути потрібною! Але чоловік видав “контрольний”, після якого знову цей комплекс вини: ти нааам потрібна, мені. Та я знаю, що потрібна своїй сім”ї, але поки ви сидите в гаджетах чи
гуляєте із друзями, Я МОЖУ РЯТУВАТИ СВІТ! Та як його врятувати вчора вранці я ще не знала…

Вчора вдень я зауважила по місту багато білбордів із соціальною рекламою, щось на кшталт: “ніхто не має залишитись сам, якщо що — дзвони”. І я так призадумалась: може я піду туди волонтером, ну бо треба щось робити. В мені стільки вогню, ГРІТИ НИМ ТРЕБА, А НЕ СПАЛЮВАТИ!

А ввечері ми з Максом вирішили подивитися кіно. Це в нас буває дуже рідко, ми не кіномани. Якогось списку із фільмами, які хочемо глянути, у нас немає. Макс хотів комедію. Але кіно онлайн мені “висіло”. То я написала “комедія” в ютюбі: вибір обмежений, але хоч показує без пауз. І перша комедія, яка була у списку: “Дуже погані мамочки” ще й із Мілою Куніс у головній ролі.

І от все нарешті зійшлось. І багатодітна мама без жодної подруги, і працююча мама, і розлучена мама, і дуже багата мама, і дуже сексуальна мама, і дуже скромна мама — усі мами, попри всепоглинаючу любов до своїх дітей, хочуть бути ЩАСЛИВИМИ ДЄВКАМИ!

Там ще є друга частина цього кіно, то сьогодні може гляну. Але і першого фільму мені достатньо, щоб почати діяти!

Тому Клуб шалених мам оголошую відкритим! Приходьте самі і кличте своїх друзів — мам, не мам, татів і не татів – у Клубі буду рада усім!



Також раджу прочитати:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*