Робота та справи побутові не давали можливості писати щоденники частіше. Якщо чесно, насправді ні. Мабуть, у всьому винні недоліки самоорганізації.

Вже ні для кого не новина, що з вечора 30 квітня в Херсоні та області зник зв’язок та інтернет. Весь. Повністю. Не працює жоден оператор та провайдер. Сьогодні почали з’являтись поодинокі новини, начебто відновив роботу інтернет-провайдер Скайнет – і то через Крим. З Миколаєва голова місцевої ОДА Віталій Кім повідомив, що начебто з’ясували, де перебиті кабелі, і вже ведуться роботи з відновлення зв’язку. Хочеться вірити. Бо усі мої херсонські абоненти і досі “поза зоною досяжності”.

Прочитала в одній з новин заклик до мешканців окупованих територій за можливості виїжджати на підконтрольні Україні населені пункти. Абсолютно підтримую! Чим менше лишається людей, тим гірша гуманітарна ситуація. Адже виїжджають не просто якісь абстрактні люди, а працівники підприємств, медики, робочі. Так, це великий ризик для життя – проїхати через 100500 рашистських блокпостів. Так, це серйозний удар по психіці (погодьтесь, не дуже приємно, коли на тебе наставляють автомат і погрожують розстріляти). Але, як на мене, набагато більший ризик – залишитися на окупованій території. Ми не знаємо стратегії вищого військового керівництва, а тому невідомо, коли саме відбудеться деокупація і, головне, якою ціною. Під ціною маю на увазі – скільки цивільних загине під час такої операції.

Крім того, рашисти розбивають медичне устаткування, займають своїми недобитками лікарні, що ускладнює, а подекуди і взагалі унеможливлює надання якісної медичної допомоги цивільним. Ви впевнені, що з вашим здоров’ям нічого не станеться до моменту деокупації?

В умовах відсутності ліків можна віддати Богу душу через банальний бронхіт чи ангіну, які в мирний час полікувалися б антибіотиками на раз-два. Я розумію, що старшим людям надзвичайно складно зважитись на рішення кинути все нажите та податися в інший регіон, навіть якщо там їх готові прийняти на необмежений термін родичі. Вмовляйте їх. Бо потім будете рвати собі нерви через те, що чутимете їхній плач і розпач в слухавку, але не зможете нічим допомогти. Так, я маю право це писати, бо мої рідні залишились в Херсоні та області. І ні, мені поки що не вдалося їх умовити на виїзд. Я в процесі…

На роботі пройшло скорочення в рамках проекту, під яке я “щасливо” потрапила. Правда, принцип скорочення працівників виявився загадковим. Мабуть, монетку підкидали ? Зауважень не було, бали якості достатньо високі (99 зі 100). Така новина мене трохи шокувала, бо я розраховувала на тривалу зайнятість та розвиток, натомість отримала лише місяць роботи. Але вже як так сталося, то не сидіти ж без діла і не чекати “з моря погоди”. Розіслала резюме на 10+ вакансій і отримала запрошення на навчання у харківський колл-центр на ізраїльський проект. Спочатку зраділа, що так швидко вдалося знайти нову роботу. Навіть навчання пройшла. Але моя радість виявилася передчасною. Виявилося, що на обід тут виділяють лише 2 перерви по 10 хвилин кожна, ще й у суворо відведений час. Спробувала потренуватися і поснідати за 10 хвилин. Не вдалося. Діма мені сказав, що при такому режимі роботи я все зароблене витрачатиму на гастроентеролога. Я погодилася і про всяк випадок пішла дивитися, коли скасували кріпосне право (раптом згодиться) ? Заради справедливості, скажу, що позитивний момент все ж був. Я тепер знаю пару десятків слів на івриті ?‍♀️. Сьогодні отримала повідомлення з “Аделіни”, що можна перейти на проект “Водафон”. На жаль, чула багато негативних відгуків про роботу на цьому проекті. Але, як кажуть, поки не спробуєш сам, не дізнаєшся. Тому попередньо дала згоду, а там буде видно.

А тепер про хороше і позитивне. У мене під вікном квітне ціла кульбабська галявина. І кропива поперла після дощів. До речі, завдяки кропиві, під вікнами у мене не вигулюють домашніх улюбленців ? Але вона, на жаль, не заважає свинтусам з верхніх поверхів щодня кидати з вікон сміття. Краще б уже собачі какулі ?, ніж пластикові пляшки, обгортки та пакети.

Автор статті: Arwenita.