Давненько не було автора блогу з його постами. Моя відсутність пов’язана з надмірною зайнятістю. Пробую себе у новій сфері, тому поки що даю шанс іншим авторам себе проявити. Але, я обов’язково повернуся як це зробив, до слова, в горах.

Мав якось на днях вихідний і гайнув на день-другий у наші рідні Карпати. Далеко їхати не стали, а попрямували у напрямку водоспаду Кам’янка. Там і біля річки посидіти можна, і гриби позбирати, і навіть сходити на невеличку вершину Ключ.

Сколе зустріло нас класною погодою й поганою дорогою до водоспаду. Розумію, можливо вона є свого роду колоритом, але ж за це ще й збирати кошти з людей – це вже взагалі. Скільки там тих коштів йде на вивезення сміття? Мізер. А дороги нема.

Водоспаду махаємо рукою й крокуємо до місця нашої ночівлі. А таким є галявина по дорозі на гору Ключ. У часи неспокою в країні навіть одноденна вилазка на природу свого роду кайф. Як же там тихо вночі, чути лише як тече річка й хропе сусід у наметі.

Вже традиційно без вечірні поїдань смаколиків не обійшлося. Як же без цього. Воробусу їсти не дай, а ось щось посмажити – це моє. Проте, це був лише початок. Найцікавіше на нас очікувало наступного дня. Я і ще двоє хлопів вирішили сходити на гору Ключ. На цьому «горбі» бував неодноразово, а ось мої колеги ще ні.

Аби було ще цікавіше ми пішли старою дорогою. Знайти її не так то і просто. Зате, нею йти класно у плані пригод, єднання з природою й збирання грибів. Ще одна стихія вашого автора – це лісові дарунки. У цей день я грибів не бачив. І лише після наведення різкості, як кажуть, пішло-поїхало. В один момент ми зрозуміли, що нам бракує кульків аби їх збирати. Звичайно, що при наявності грибів на нас очікувала класна страва.

Ну, а що ж Ключ? По дорозі ми зустріли лише одного чоловіка й те він був грибником. А так на горі тихо, спокійно, спочивають у могилі Герої, які віддали життя за нашу волю й свободу. Логічно, що наші відвідини гори завершилися виконанням Державного Гімну України.

Скільки разів бував тут завжди падав дощ. На цей раз він нас оминув. На фарт, адже вже за годину ми куштували назбирані гриби.

Подорожувати – це круто. Обов’язково це робіть аби не бути аля старі мухомори.

Автор статті: Vorobus.